Проте, обернувшись, Урфін зрозумів, що помилився. Знайшлась одна вірна істота: ведмідь Тупотун чимчикував оддалік за господарем. Ні, Тупотун ніколи його не полишить, хоч би в яку біду попав Урфін Джюс. Адже це Урфін таємною силою чудодійного порошку оживив його шкуру, коли вона лежала жалюгідним закуреним килимком на підлозі, і за це ведмідь зобов'язаний йому вічною вдячністю…
Злагіднілим голосом Урфік покликав:
— Тупотуне, до мене!
Мишко радісним підтюпцем підбіг до господаря.
— Я тут, володарю! Що накажеш?
«Володар…»
Це слово полегшило душевну рану Урфіна. Так, проте все ще володар бодай лише для одного скромного слуги і для нікчемного блазня. А що, коли?.. Невиразні надії сяйнули в Урфіновім мозку. Чи не рано святкують перемогу його вороги? Він, Урфін Джюс, іще молодий, він вільний, і ніхто не забрав у нього непогамовної волі, вміння користуватися сприятливими обставинами хитрого, меткого розуму, майстерних рук.
Згорблений стан Урфіна випростався, квола усмішка осяяла смагляве обличчя з кошлатими бровами та хижим вищиром рота.
Обернувшись до Смарагдового міста, Урфін насварився кулаком:
— Ви ще пошкодуєте, нещасні простаки, що випустили мене на волю!..
— Еге ж, вони пошкодують, — пискнув блазень.
Джюс сів на ведмедеву спину.
— Неси мене, мій славний Тупотуне, на батьківщину, до Жуванів, — наказав він. — Там у нас з тобою є дім. Сподіваюсь, його ніхто не зачепив. Там ми знайдемо притулок на перший час.
— І в нас там є город, володарю, — підхопив Тупотун, — а в сусідньому лісі водяться тлусті кролики. Мені їжа не потрібна, але я ловитиму їх для тебе.
Добродушна ведмедяча морда сяяла від радості, що він знову житиме з обожнюваним господарем далеко від усіх у спокої та достатку.
Не такими були Урфінові думи.
«Дім послужить мені тимчасовим притулком, — міркував Джюс, — і я переховуватимусь, аж поки мене забудуть. А тоді… тоді подивимось!..»
Прикрим був шлях Урфіна Джюса до країни Жуванів. Він мріяв повернутися непоміченим, проте все зіпсувала Кагги-Карр. З допомогою численної рідні ворона вистежила, куди подався вигнанець. Усі, хто жив біля дороги, викладеної жовтою цеглою, своєчасно оповіщалися посланцями Кагги-Карр про наближення Урфіна.
З будинків виходили чоловіки й жінки, старі та діти, вишиковувались уздовж дороги й мовчки проводжали Урфіна зневажливими поглядами. Джюсові було б легше, якби його сварили кидали в нього камінням і палицями. Але ця могильна мовчанка, ненависть, написана на всіх обличчях, крижані очі. Все це було в багато разів гірше.
Мстива ворона розрахувала точно. Мандрівка Урфіна Джюса в рідні місця скидалася на похід на страту, який надто затягнувся.
З якою насолодою кинувся б Джюс на кожного з ворогів, вчепився б йому в горло почув би його передсмертне хрипіння… Та це було неможливо. І він їхав на ведмедеві, низько схиливши голову і скрегочучи зубами від люті.
А блазень Еот Лінг вмостившись у нього на плечі, шепотів на вухо:
— Дарма, володарю, дарма, все мине! Ми ще посміємося над ними!
Ночував Урфін у лісі під деревами, адже жоден з жителів Смарагдової чи Блакитної країни не надав би йому на ніч притулок. Харчувався вигнанець плодами, зірваними з дерев. Він дуже охляв і, наближаючись до лісу Шаблезубих тигрів майже бажав, аби зустріч з хижаками принесла кінець його мукам. Одначе жага життя і бажання помститися кривдникам узяли гору, і Урфін непомітно прослизнув через небезпечне місце.
І ось нарешті рідний дім. Вигнанець з полегкістю пересвідчився, що Жувани не зачепили його володінь і все майно збереглося цілим. Він дістав ключі із схованки, відімкнув замки і ввійшов до кімнат, похмурих і закурених за час тривалої відсутності господаря.
ГІГАНТСЬКИЙ ПТАХ
БИТВА В ПОВІТРІ
инуло сім років по тому як Урфін Джюс позбувся влади над Смарагдовим містом. Багато чого змінилося в світі. Еллі Сміт котра назавжди покинула Чарівну країну, закінчила школу і вступила до педагогічного коледжу в сусідньому місті: вона обрала собі скромну долю народної вчительки. Її молодша сестра Енні (вона народилась у той час коли Еллі була в Підземному царстві) пішла в перший клас і почала вивчати таємниці абетки.
Одноногий моряк Чарлі Блек купив корабель і здійснив кілька плавань на острови Куру-Кусу, жителі яких зустрічали його щоразу з радістю. А як велося в Чарівній країні? Мигуни й Жувани жили, як і раніше але геть змінилося життя підземних рудокопів, у яких Еллі побувала в третю й останню мандрівку до краю чудес.