І лише тоді Артошко насмілився висунути голову з мішка. Він туди сховався, коли побачив зграю розлючених вовків. Песик від природи був сміливий, але розсудливий. Він розумів, що боротьба з вовком буде нерівна: хижак зламає йому хребет одним ударом лапи або перекусить навпіл величезною зубатою пащекою.
Побачивши ворогів далеко позаду, Артошко презирливо гавкнув на них, а Енні розсміялась:
— Помовч, герою!
ВЕЛИКА ПУСТЕЛЯ
отримуватись правильного напрямку подорожнім допомагали компаси, але й без них діти знали, що їдуть правильно. Старша сестра так часто розповідала Енні про свою мандрівку з одноногим моряком, що дівчинці здавалось, ніби вона вже тут побувала. Це вона сама колись відчувала спекотний подих вітру, що налітав з пустелі; сама бачила бридкі голови ящірок, які ховалися в дюнах.
Аж ось і ліс, за яким починалася Велика пустеля.
— Вітаю тебе, давній знайомцю! — весело вигукнула Енні. — Це з твоїх дерев дядечко Чарлі збудував сухопутний корабель. Він і досі стоїть де-небудь на узліссі, але ми не будемо його розшукувати. Еге ж, Тіме?
— А навіщо нам корабель? — поважно відгукнувся хлопчисько. — Наші Цезар і Ганнібал куди ліпше будь-якого корабля — і сухопутного, і водяного.
До ризикованого переходу через пустелю Тім та Енні підготувалися серйозно. В дорогу вони вирішили пускатися на світанку, по холодку. Діти наповнили фляги водою із джерельця, знайденого в лісі, і так понапивались, що у них трохи не луснули животи. Перед тим як рушити, вони облили одне одного і собаку водою з ніг до голови.
Подорожні надягли темні окуляри з сітками, щоб захистити очі від дрібного піску і пилу. Відчуваючи щось незвичайне, Артошко з головою сховався у мішок, і господиня схвалила його поведінку. Ясна річ, песика теж щедро напоїли водою.
Діти були настроєні серйозно. Із розмови зникли звичайні жарти, серця Енні й Тіма пришвидшено билися. Дні, проведені ними у поїздці досі, здавалися дрібницею порівняно з тим, що їх чекало.
Велика пустеля лежала перед ними врочиста й похмура, у її віковій німотності крилася загроза. Нарешті діти подолали заціпеніння.
— Ну що ж, треба рушати, — сказав Тім. А сам подумав, що при потребі без жалю віддасть за Енні життя.
— Так, стоячи на місці, вперед не просунешся, як каже мудрий Страшило, — погодилась дівчинка.
З розповідей сестри Енні знала багато висловлювань Тричі Премудрого Правителя Смарагдового міста.
Діти поїхали ступою. Скакати учвал було небажано: копита мулів зіб'ють густі хмари пилу, та й скакуни надто глибоко в в’язнутимуть у піску. Тварини повільно потрюхикали підтюпцем, але коли Енні за півгодини озирнулася, край лісу ледь виднівся на обрії Мули, заряджаючись на ходу, залишали позаду милю за милею, а в Енні в голові засіла одна важлива думка: як уникнути страшних чорних каменів Гінгеми.
Від сестри Енні знала, що зла фея Гінгема задовго до смерті оточила Чарівну країну уламками скель, наділивши їх таємничою силою притягувати до себе все, що рухається. Біля такого каменя ледь не залишилися навіки Еллі і Чарлі Блек, бо камінь полонив сухопутний корабель і не відпускав від себе подорожніх далі ніж на сотню кроків. Моряк і дівчинка загинули б у пустелі, якби їх не врятувала ворона Karra Kapp. Це вона, випущена на волю вернулася з гроном чудового винограду, який вбивав силу каменя.
Звичайно, за минулі роки чародійство каменів могло припинитися чи ослабнути, проте ліпше було не ризикувати.
Виконуючи наказ старшої сестри, Енні через кожні півгодини зупиняла Цезаря і дивилася крізь підзорну трубу. І от після кількох годин дороги, коли сонце вже стояло високо в небі і коли одяг на дітях зовсім висох, а самі вони встигли напитися води разів зо три, Енні помітила вдалині чорну плямку.
— Бачу чорний камінь Гінгеми! — схвильовано вигукнула дівчинка.
— Де він, де? — озвався Тім.
Глянувши в трубу, хлопчик підтвердив, що в пісках справді чорніє чаклунський камінь.
План, який допоміг би перехитрити лихе чаклунство Гінгеми, був розроблений вдома, його придумала Еллі. План був дотепний, але простий. Якщо двоє людей однакової сили тягнуть якийсь предмет, наприклад, стіл, у різні боки, він не зрушить з місця. Еллі наказала проїхати поміж двох чорних каменів Гінгеми якраз посередині. Один камінь тягтиме подорожніх праворуч, другий — ліворуч, і сили каменів взаємно знищаться.
Помітивши перший чарівний камінь, Енні й Тім звернули вбік і тихенько їхали доти, доїш не побачили другий. Розрахувати шлях так, щоб він пройшов посередині, здавалося не дуже важко. Наші вершники пустили мулів учвал. Тварини, що не знали втоми, помчали, здіймаючи хмари піску.