Далі Тім весело вигукнув:
— Оце так пригода! Такого не було навіть з Еллі!
— Еге ж, — відгукнулась Енні, — вона навіть не чула про те, що у Чарівній країні є такі орли.
— Нам з тобою неймовірно пощастило, — сказав хлопчик. — Коли б не той птах, скільки часу проблукали б ми в горах…
Діти торкнули мулів і рушили далі. Найважча частина подорожі скінчилася. Найкраще витримав її Артошко. Він сидів у своєму сховищі, висунувши тільки носа й очі, а в особливо грізні хвилини ховався весь і навіть замружувався. Він вважав, що небезпека не така страшна, коли її не бачиш.
Заночувати довелося біля самісінької вершини хребта, на льодовику. Намет поставити було неможливо, а холод пронизував мандрівників до кісток. Тут слушну думку подав Цезар. На його пропозицію полотнище згорнули в кілька разів, розстелили на льоду, Енні й Тім лягли посередині, а мули по боках. Їхні тіла випромінювали накопичене за день тепло, і діти з Артошком, що вмостився поміж ними, провели ніч зовсім непогано.
Наступного дня дорога стала зручнішою, підйоми і спуски похиліші, на схилах спочатку з'явилася трава, а далі кущі й дерева.
Кругосвітні гори залишились позаду, і Енні врочисто оголосила супутникам:
— Ми у країні Жуванів!
ЙОГО ЛИСИЧНІСТЬ КОРОЛЬ ТОНКОНЮХ XVI
нні помилилась. Відхилившись у Великій пустелі від шляху Еллі та одноногого моряка, наші мандрівники перетнули Кругосвітні гори в іншому місці, і країна Жуванів лежала від них праворуч. Але куди ж потрапили Енні й Тім?
Діти бачили, що стежина, якою вони їхали серед лісу, була збита не ногами людей. Схоже на те, що її протоптали дикі звірі.
Доріжка поступово розширювалась, але нікого не зустріли наші мандрівники, лише жваві сороки на деревах голосно обговорювали їхній одяг і зовнішність.
Після тяжкого дводенного переходу в горах Енні й Тім почувалися дуже змореними. Погода була чудова, а тому вони вирішили не ставити намета, а вмостилися під кущем на м'якій травичці. Тім миттю заснув. В Енні заплющувались очі, коли несподівано вона почула далеке багатоголосе виття і чийсь жалібний крик:
— Поможіть! Ой, поможіть мені!.. Гину…
Поклик долинав із сусідньої галяви. Дівчинка спробувала розбудити Тіма, хоча це було зовсім не легко. І Енні сама рушила крізь кущі. Перед її очима постало таке видовище. Посеред галявини, з передньою лапою в пастці, лежав великий рудий лис і жалібно скавучав. Довкола нього юрмилося декілька менших лисиць, які на знак і співчуття до полоненого також скавучали й вили.
Однак цей чудернацький концерт одразу припинився, а лисиці, загледівши Енні, поховалися в кущі. Лис, спійманий у пастку, дивився на дівчинку жалібними очима, благаючи про допомогу.
Енні любила тварин, особливо скривджених і страждаючих. Їй стало жаль нещасного лиса, і вона вирішила допомогти йому. Дівчинка наблизилась до полоненого.
— Як це ти примудрився попасти до такої пастки, бідолахо? — лагідно поспитала вона.
Та перш ніж рудий лис спромігся на відповідь, з хащі вигулькнула чорно-бура лисиця і гнівно накинулась на Енні:
— Як ти смієш, дівчисько, так неґречно розмовляти з володарем цієї країни? Хай тобі буде відомо, що перед тобою його лисичність Тонконюх XVI, король лисячого царства!
— Ах, я перепрошую, ваша лисичність, — з усмішкою звернулась Енні до короля. — Я з чужої країни і гадки не мала про ваш високий сан!
Король Тонконюх XVI милостиво прийняв вибачення Енні й пояснив, як його спіткало лихо.
Захопившись гонитвою за прудким зайцем, він не помітив пастки, що її колись давно поставив тут мисливець із сусідньої країни Жуванів. Сталева платівка прищемила йому лапу.
Сталося це тиждень тому, і за той час ніхто з людей не з'являвся на галявині. І якби не її лисичність королева Прудконога і придворні кавалери й дами, які розшукали полоненого короля, він загинув би від голоду й спраги.
Тонконюх сказав, що він уже серйозно роздумував над тим, щоб відгризти лапу і таким чином звільнитися з полону. Але такий вчинок рівноцінний зреченню престолу. За законами лисячої країни в ній не міг царювати каліка. Дівчинка з чужої країни прийшла вчасно: вона врятує Тон-конюхові більше аніж життя, вона збереже йому королівську владу.