Вислухавши схвильовану промову короля, Енні заходилася звільняти його, та, на жаль, її сили було замало, щоб розсунути калкан і звільнити лапу. Дівчинка рішуче попрямувала до Тіма, але тут лисиці так відчайдушно завили, що вона мимоволі зупинилась.
«Яка ж я безпорадна, — з прикрістю подумала вона. Еллі на моєму місці, напевне, знайшла б вихід із становища». Енні озирнулась довкола і побачила неподалік міцну гілляку, зламану з дерева буревієм.
— Ага, ось саме те, що мені потрібно! радо вигукнула вона.
Прилаштувавши гілляку, як важіль, поміж зубцями пастки, Енні натисла щосили, зубці розсунулись, і зраділий король висмикнув лапу. Голосний хор лисячих голосів проспівав хвалу визволительці.
Тонконюхова лапа була в поганому стані: рана кровоточила і запалилась, треба було негайно її лікувати. Енні ледве підняла лиса й понесла до свого табору. Лисячий почет поштиво рушив за нею.
Загледівши зграю лисиць, Артошко, що визирав з торби, так оглушливо загавкав, що навіть Тім прокинувся. Він був дуже здивований, побачивши Енні в такій незвичайній компанії. Вислухавши її розповідь хлопчик схвалив дії своєї винахідливої подруги.
Енні дістала з рюкзака аптечку, змастила рану йодом і забинтувала. Королю відразу полегшало, проте ходити він усе одно не міг.
— Куди накажете доставити вашу лисичність? — ввічливо запитала дівчинка.
— До мого палацу, в Лисоград, — кволим голосом відказав царствений лис.
Коли Енні й Тім прилаштували лисячого короля на спину Цезареві, Артошко висунув голову із схованки і обурено дзявкнув. Але, одержавши від Тіма болючого щигля по носі, пес затямив, що не завжди доречно голосно проявляти свої почуття.
Сховавшись у торбу, він тихенько бурчав:
— І чого б то так носитися з тим задавакою? Хай би він був хтозна який король, обов'язок будь-якої порядної собаки гнати його, не шкодуючи сил…
Мули неквапливо рушили, а свита короля побігла слідом. Королеву люб'язний Тім влаштував на спині Ганнібала.
Тонконюх XVI показував Енні дорогу поміж густої мережі стежок, які перетинали ліс. Дівчинка й король розбалакались.
— Скажіть, ваша лисичність, скільки ви маєте підданих? — запитала Енні.
— О, їх багато тисяч. Востаннє їх перелічували років п'ять тому, й зараз я не назву точну кіль кість мешканців лисячого царства.
— А як же ви харчуєтесь? здивувалась Енні. — Адже скільки треба зайців та кроликів, щоб прогодувати таку силу силенну їдців!
— Про те подбала природа, — пояснив лисячий король. — Ми вирощуємо кролячі дерева, на яких ростуть плоди, завбільшки як дорослий кролик. На вигляд і смак вони анітрохи не поступаються кролячому м'ясу…
«Як багато чудес у Чарівній країні, — мимоволі подумала Енні. Навіть Еллі нічого не чула про гігантських орлів, про лисяче королівство і кролячі дерева, хоч і була тут аж три чі…»
А навіщо ж ви вирушили на полювання, якщо у вашій країні ростуть такі незвичайні дерева? — поцікавилась дівчинка.
— Їхні плоди смачні, — відповів Тонконюх, — але ми залишаємо їх простолюддю. Харчуватися тією ж їжею, що й землероби, поденники, пхе!.. — гидливо скривився король. — А яка насолода наздогнати зайця й увігнати зуби в його живе м'ясо! — Очі Тонконюх а кровожерливо заблищали. — Недарма в нас дозволяється полювати тільки королівській сім'ї і принцам. А якщо на це насмілиться хтось із простаків, його чекає смертна кара.
Енні пошкодувала, що врятувала короля з пастки. «А проте, — подумала вона, — якби він і загинув його країною почав би правити нащадок. І порядки у лисячому царстві лишилися б такі самі».
Король відволік думки Енні, запитавши:
— Що воно за тварини, на яких ми їдемо? Де я тільки не побував у нашій країні, але таких ніде не бачив.
— Ви не побачите таких і за горами, відповіла Енні.
Вона спробувала пояснити його лисичності, як діють механічні мули, але оскільки й сама мало в цьому тямила, то з пояснення нічого не вийшло. Король засвоїв лише одне: тварини, що звуться мулами, харчуються сонячним промінням. Це його анітрохи не здивувало.
— Кожному своє, — вирішив він. — Наші простолюдини харчуються плодами кролячого дерева, вельможі — живими кроликами і зайцями, ваші мули — сонячним промінням Але зайчати на — найкраща від усього!
КОШТОВНИЙ ТАЛІСМАН
исяче королівство було чимале за розмірами: мулам довелося витратити на дорогу до столиці години дві.
Врешті забовваніли невисокі пагорби, поміж яких розташувався Лисоград; вони йшли двома рядами вздовж широкої вулиці. Неважко було здогадатися, що вони штучні, але хто їх насипав, — чи лисиці за давніх часів, чи хтось інший, — цього Тонконюх XVI пояснити не міг.