У кожному пагорбі чорніли численні отвори — входи до лисячих нір. Біля підніжжя пагорбів гралися руді й чорно-бурі лисенята.
Король Тонконюх пояснив Енні:
— Наш народ поділяється на два племені: рудих і чорно-бурих, королева руда.
Енні не надто уважно слухала короля: її й Тіма набагато більше цікавили картини життя лисячого народу. Справді, в Лисограді було на що подивитись.
Поза пагорбами йшла плантація, де росли ті самі дерева, про які раніше говорив Тонконюх. З їх гілок звисали великі видовжені плоди у шкірястій оболонці. Час від часу якийсь із плодів, мабуть, достиглий, зривався й падав на землю. Від удару оболонка репалась, і крізь щілину прозирала апетитна рожева м'якоть.
До такого плода підходила на задніх лапах лисиця і, обхопивши його передніми, кудись несла, певно, на склад.
Усі працівники плантації, зайняті справою, ходили на задніх лапах. Одні розпушували землю між деревами гострими паличками, декотрі носили у шкаралупі великих горіхів воду і поливали ростини, решта вигризали з тріщин кори шкідливих комах і личинок. На чотирьох лапах бігали тільки молоді лисиці, що їх надіслали з дорученнями.
Наші подорожні зустріли дивну процесію. Четверо носіїв несли чепурний паланкін, в якому на шовковому ложі поважно розвалилась літня чорно-бура лисиця. Лисиця й король обмінялись поклонами.
— Моя тітка, принцеса Гостровуха, роз'їжджає з візитами, — пояснила Тіму королева. Енні запитала короля:
— Хіба ваші майстри вміють виготовляти такі чудесні речі?
— На жаль, ні, — відповів Тонконюх. — Наші предки вимінювали предмети розкоші в людей, за що давали їм плоди кролячого дерева.
— Ви й зараз ведете торгівлю?
— Ах, ні, ні, — роздратовано махнув король здоровою передньою лапою. — І не запитуйте мене, з якої причини вона припинилась. Про це потім, потім…
Енні здивовано замовкла. До того ж вона побачила, як стежкою руда лисиця везла в дитячій колясці трьох лисенят. Малюки весело вовтузилися, а руда нянька вмовляла їх лежати спокійно і легенько поплескувала їх по боках.
Палац короля Тонконюха XVI являв собою такий же пагорб, як і всі інші, але вхід до нього був лише один і такий високий, що Тім і Енні пройшли крізь нього не пригинаючись і опинились у просторій печері.
На подив дітей, виявилося, що печера яскраво освітлена кульками, які горіли самі по собі і були вчеплені до стелі. Енні пригадала розповідь сестри про її подорож до Підземної країни і здогадалась, що ці світильники, просякнуті речовиною з вовни Шестипалих — звідти. Напевне, лисиці також виміняли їх у людей але спитати про це н короля дівчинка не наважилась. Вона пам'ятала про його роздратування, яке стало наслідком її останнього запитання.
Біля задньої стінки печери два трони — один вище, другий нижче. На них з гідністю вмостилися король і королева а придворні на задніх лапках вишикувались уздовж стін.
«Все, як у людей…» — з посмішкою подумала Енні.
Король Тонконюх виголосив промову. Він коротко розповів про те лихо, що його спіткало, і висловив Енні глибоку вдячність за те, що вона порятувала його від неминучої загибелі.
— Та не думайте, що я обмежусь лише словами вдячності, я зроблю більше Ви отримаєте такий подарунок, який дуже придасться вам у нашій країні Перший міністр Довгохвосте, сюди!
До трону наблизився поважний чорно-бурий лис з чудовим довгим пухнастим хвостом. Цим хвостом міністр, очевидно, дуже пишався: хвіст був розчесаний волосок до волоска і покроплений парфумами.
Уставши перед троном, Довгохвіст сказав:
— Чекаю велінь вашої лисичності!
— Піди до нашої королівської скарбниці і принеси срібний обруч! — наказав король.
Серед придворних зчинився переполох. Одні неголосно застогнали, інші з благанням простягли до короля передні лапи.
Напевне, обруч, про який ішла мова, мав величезну цінність. Але ніхто й словом не насмілився заперечити монархові: з його лисичністю Тонконюхом XVI краще було не жартувати.
За кілька хвилин у залі з'явився Довгохвіст, несучи у передніх лапах широкий срібний обруч, оздоблений рубінами. Обруч був надзвичайно красивий, і Енні радісно стрепенулась від думки, що він належатиме їй. Але вона була скромною дівчинкою, і отримати коштовний подарунок за добре діло — врятування чужого життя — видалося їй негарним вчинком.