— Якби я мав час, то сам би керував роботою, але певен, що ви впораєтеся й без мене. Зробіть так. Футів за триста від лігва звіра викопайте на стежці глибоку довгу яму з прямовисними стінами. Замаскуйте пастку гілками й листям. Приведіть кілька баранів, і нехай вони бекають що є сили. Тигр не втримається, кинеться на здобич, і тут йому й буде кінець!
Жувани кинулися несамовито танцювати і стрибали до тих пір аж поки попадали від утоми.
За кілька днів мешканці Блакитної країни виконали Тімову пораду, і тигр знайшов смерть у влаштованій ними пастці.
Жувани вбили біля ями кілка, а до нього припасували дошку з написом:
Тут поховано тлін останнього Тигра Чарівної країни. Знищити цього лиходія нас навчив Хлопчик із-за гір, неперевершений Тім, слава йому, слава, слава!
Жувани попередили мандрівників, що, прямуючи до Смарагдового міста, вони муситимуть проїхати через велике поселення підземних рудокопів. Чимало років минуло відтоді, як рудокопи залишили Печеру і оселились у верхньому світі, а їх усе ще за звичкою називають підземними.
— Вони нас не скривдять? — боязко запитав Артошко.
— Що ви, це дуже добрі люди, — запевнили Жувани. — Вони, правда, мають звичку, яка не всім подобається: під час розмови вони дивляться не на співбесідника, а в землю. Але це пояснюється тим, що вони досі не звикли до яскравого денного світла.
По-дружньому розпрощавшись із Жупанами Тім й Енні обіцяли знову навідати їх, коли повертатимуться на батьківщину Адже звідси починається шлях через Кругосвітні гори.
Цезар і Ганнібал весело рушили в дорогу: над усе в світі вони любили рух, такою вже була їхня природа.
За цей день діти проминули кілька сіл, де мешкали Жувани. Все там було блакитне: блакитні будинки із шпилястими блакитними дахами, блакитні брами в блакитних парканах, блакитні огорожі садів та ланів, блакитне вбрання жителів… Жувани радісно вітали подорожніх. Якимсь таємним чином їм уже було відомо, що в їхній країні з'явилась молодша сестра Феї Караючого Будиночка, котра має намір розпочати боротьбу з жорстоким Урфіном Джюсом.
В останньому блакитному поселенні Тімові й Енні показали, як їм вийти на дорогу, викладену жовтою цеглою.
Попрощавшись із Жуванами і побажавши їм успіху в боротьбі з жорстоким ворогом, наші мандрівники незабаром виїхали на галявину, де колись приземлився будиночок-фургон Джона Сміта після дивовижної мандрівки в повітрі. Фургон і зараз там стояв, темний від непогоди, але ще придатний для житла. На його дверях було видно напівстертий напис: «МЕНЕ НЕМАЄ ВДОМА», зроблений незграбним дитячим почерком маленької Еллі.
Звичайно, діти не проминули нагоди зайти до фургона Там був цілковитий розгардіяш. Стільці к жали на підлозі, частина посуду, що випав з кухонної шафи, розбилась. Енні взяла на пам'ять тарілочку, розмальовану квітами, з якої колись їла її сестра. Тім порозставляв стільці довкола стола і витер з них пилюку.
Примовклі діти залишили будиночок, до якого вже десять років не ступала нічия нога.
— Десь тут недалечко печера Гінгеми, — прошепотіла Енні. — І мені страшно…
— Не бійся, — заспокоїв дівчинку Тім. — З нашими мулами, срібним обручем нам не страшні ніякі вороги… І потім з тобою ж я! — Хлопчик випростався в сідлі і грізно насупився.
— Ех ти, хвалько! всміхнулась Енні. — Все-таки ми з тобою ще надто маленькі, друже мій Тім!..
СРІБНИЙ ОБРУЧ
В ГОСТЯХ У РУДОКОПІВ
олишивши старий фургон, мандрівники незабаром побачили перехрестя, від якого розходилися три шляхи. На дороговказі було три дощечки: на першій «ДОРОГА ТУДИ», на другій — «ДОРОГА СЮДИ», а на третій стояв напис «ДОРОГА ВЖЦ».
— Саме це нам і треба! — зраділа Енні.
— А що воно означає? — здивовано запитав Тім.
— Хіба не розумієш? Дорога викладена жовтою цеглою, — пояснила дівчинка. — Вона саме така, якою я уявляла її собі з розповідей Еллі. Я ніби бачу, як Еллі простує нею у чарівних срібних черевичках, а за нею підтюпцем біжить її вірний Тотошко..
— Ти дуже доречно про це заговорила, — озвався Артошко з торби. — Я й сам не проти пробігтися цією чудовою гладенькою дорогою, бо в мене вже геть затерпли лапи.
Тім і Енні злізли з мулів, дали волю собаці. Друзі неквапом попростували по жовтих цеглинах, до блиску витертих часом. Мули тюпали за ними. Артошко весело гасав по кущах обгавкуючи білок, а ті огризалися з високих гілок.