Одчайдушне юрмисько — три сотні Урфінової армії — просунуло мимо, сміючись і теревенячи, і жоден з вояків не здогадався, що тут, зовсім поряд, зачаїлись вороги.
Надвечір наступного дня наші герої побачили блакить Великої річки.
Попереджені Реллемом про те, що пором охороняється, мандрівники завчасу зійшли з дороги і рушили вздовж берега. Знайшовши зручне місце, вони перепливли річку, не злізаючи з мулів.
До Смарагдового острова лишалося йти два дні і всього кілька годин їхати на мулах. Але в цій густонаселеній місцевості доводилося поводитись дуже обережно. Довкола шастали Стрибуни, і потрапляти їм на очі поки що це варто було.
Навіть мешканці Смарагдової країни, зустрівши дівчинку, так схожу на Еллі, певна річ, заговорять про це, і чутки можуть докотитися до Урфіна. І діти зважились на сміливий крок: вони задумали йти пішки. Так їм буде простіше послугуватися чарами срібного обруча.
Енні й Тім сушили голови над тим, що робити з мулами. Залишати їх на сонці було небезпечно: вони так зарядяться енергією, що їх тоді не втримає ніяка припона Тім сховав мулів у затіненій гущавині, про всяк випадок міцно зв'язав їм ноги і закидав скакунів гілками й листям.
Тепер мулів не помітить випадковий подорожній. Діти повкладали в рюкзаки найнеобхідніше, попрощалися з Цезарем та Ганнібалом і попросили славних тварин набратися терпіння й чекати на їхнє повернення, яке, можливо, трапиться не так уже й скоро.
Потім вони вийшли на дорогу ВЖЦ і невидимками попростували до Смарагдового острова. Тут усе було зеленим. У зелених гаях ховалися ферми з яскраво-зеленими стінами і блідо-зеленими дахами. Огорожі садів та пшеничних ланів мали колір морської хвилі, а дороговкази були пофарбовані темно-зеленою фарбою.
З розповідей сестри Енні знала, що і в одязі мешканців Смарагдової країни переважали зелені кольори. Проте фермери, котрі зрідка зустрічались дітям, ходили в лахмітті, колір якого годі було розібрати. Їх геть-чисто обібрали Маррани.
РАТНІ ПОДВИГИ ОЙХХО
тим часом полк Марранів, що його послав Урфін, ішов завойовувати Блакитну країну. Вів солдатів полковник Харт, кремезний силач з величезними п'ястуками. Глибока зморшка на його лобі свідчила, що він чимало років пробув у рабстві — надто нерозважливо бився він об заклад на змаганнях.
Наближаючись до поселення рудокопів, солдати підтяглися, гамір і пісні в їхніх лавах припинились. Харт вислав розвідників, і ті невдовзі повернулися з повідомленням, що вони нікого не зустріли, лише шлях їм перегородила якась незрозуміла споруда.
Полк вирушив у наступ. Але за поворотом Марранів спинила барикада. Так, в очікуванні ворогів, рудокопи не сиділи склавши руки.
Між крайніми будинками поселення височів завал, де в химерному безладі змішалися стовбури дерев, залізні плуги, борони, покладені зубцями догори, масивні шафи і садові лави.
Обминути барикаду не дозволяли глибокі рови, на дні яких стирчали гострі кілки. Доки Харт роздумував, як вчинити в цих складних обставинах, на верхівці завалу з'явився правитель Ружеро.
— Люди з далекої країни, що вам тут потрібно? — голосно запитав він.
Полковник Харт виступив наперед:
— Від імені його величності короля Урфіна Першого пропоную вам скласти зброю і визнати його владу.
— А які переваги це нам дасть? — поцікавився Ружеро.
— Ну, які… — Не спокушений у мистецтві дипломатії, Харт замовк. — Ви платитимете Великому Урфінові данину, а за це він оборонятиме вашу країну від ворогів…
Ружеро зареготав:
— Ми живемо тут уже вісім років, і за цей час уперше побачили ворогів. І вороги ці — ви! Хіба що ви охоронятимете нас від самих себе?..
Полковник відчув, що словесний поєдинок він програє, і розлютився.
— Ет, що там балакати?! — загорлав він. — Бий його, хлопці!
Але перш ніж солдати встигли схопитись за пращі, Ружеро зник за барикадою, і з її непомітних отворів ударили тугі струмені холодної води, збиваючи з ніг ошелешених Марранів і промочуючи їх до кісток.
Це був перший «сюрприз» рудокопів. Вони притягли із садків помни, приготували якомога більше води і нею ж охолодили войовничий запал Стрибунів.
Ковзаючись по калюжах, спотикаючись, падаючи і знову підводячись, солдати в паніці відступили. Харт і ротні командири сяк-так встановили порядок і вишикували людей.