— Ця скриня не відчиняється, ваша величносте, — поштиво доповів Гвін. — Що там усередині — невідомо, але вона — магічна.
— Магічна?!
Урфінові очі радісно заблищали. Невже йому до рук потрапило нове, ще невідоме диво, яке можна буде використати у своїх інтересах?
— Так, ваша величносте, — підтвердив Гвін. — Я не раз спостерігав, як наш колишній правитель промовляв якісь слова і на склі з'являлися різноманітні рухливі зображення. То з'являвся Залізний Дроворуб, то Сміливий Лев, а інколи й ви…
«Чарівне дзеркало! — здогадався Урфін. — Ось чому Страшилові було відомо, де минули перші роки мого вигнання. Він бачив мене у цьому дзеркалі! Я неодмінно мушу дізнатися про його таємницю!»
— Які слова говорив Страшило? — запитав Джюс.
— Ніхто ніколи не чув їх. Правитель промовляв їх пошепки.
— Накажіть привести до мене Страшила!
За годину колишній правитель острова з'явився перед Урфіном. Страшило мав жалюгідний вигляд: риси його обличчя почали розпливатися від вологи, ноги погано тримали важкий тулуб. Але дух його був бадьорий.
— Чого вам треба від мене? — запитав він хрипким голосом.
— Я хочу, щоб ви розкрили мені секрет рожевої скриньки. Скажіть магічні слова, які примушують його працювати, і ви дістанете свободу. Крім того, я відпущу вашого друга Дроворуба. Я знаю, йому не солодко в ув'язненні.
«Я дам їм свободу, але під суворим наглядом», — подумав Урфін.
— А якщо я відмовлюсь?
— Тоді я спалю вас і прах розвію за вітром.
— Гаразд, паліть! Можливо, вітер, який розвіє мій прах, підкаже вам магічні слова!
Ніякі умовляння й погрози не змогли примусити Страшила розкрити таємницю. Його відвели назад до підвалу до Дроворуба. І там Страшило назвав другові магічні слова. Він боявся, що чарівна скринька стане непотрібною іграшкою, якщо Урфін, розлютившись, знищить його, Страшила.
Урфінові ж украй необхідно дізнатися про секрет скриньки. Після того як Маррани залишили свою долину, ореол вогняного бога помітно збляк у їхніх очах. Так, Великий Урфін як і раніше міг видобувати вогонь невловимим порухом руки. Проте Маррани впевнилися, що мешканці Фіолетової країни й Смарагдового острова володіли цими чарами майже так само. Досить було їм черкнути дерев'яною паличкою об чорний бік невеличкої коробки і на кінці палички спалахувало полум'я. Мигуни називали ці таємничі палички сірниками. Отже, всі піддані Дроворуба і Страшила — також вогняні боги? Та що там казати, навіть деякі сміливці з Марранів навчилися добувати вогонь таким чудесним способом. Виходить, і вони — боги?
Якщо Маррани ще не впевнилися, що їх обдурили, то в усякому разі вони вже впритул підійшли до цієї думки. Так доповідав щовечора Урфінові його головний шпигун, блазень Еот Линг. І якщо це сміливе плем’я збунтується, як утримаєш його в покорі?
Усе б змінилось, якби Урфін заволодів таємницею чарівної скриньки. Він міг би кожному із своїх підлеглих розповісти, що той робив у будь-яку годину дня і в будь-якому місці, хоч би де перебував. Ось це всевідання було б воістину божественним.
Джюс дійшов геть безглуздої думки, що таємницю скриньки буде розгадано, якщо наговорити силу-силенну слів у найрізноманітніших сполученнях. Урфін сидів перед телевізором і бурмотів:
— Шабаш-розгардіяш заграва-забава, пуфики-муфики… чикало брикало… Скринько, будь ласкава, покажи забаву!.. Каламас-палам ас махали-жахали… шерево-мерево, рожеве дерево… Скринько, ти мій добрий друже, покажи, як небайдуже!..
Але скринька лишалася німою і тьмяною.
Урфін не розумів, що він міг мільйон років бурмотіти безглузді слова і все одно був би далекий від мети так само, як подорожній, котрий би надумав дійти пішки до краю Всесвіту.
І тоді Урфін люто кидав скриньку об підлогу, топтав її ногами. Чудесне творіння Стелли залишалося невразливим.
Одного разу Джюс спересердя вгатив по склу молотком. Молоток відскочив і вдарив Урфіна по лобі.
— Приведіть до мене Страшила! — заверещав Урфін, відкривши двері зали.
І знову вмовляв Джюс колишнього Правителя Смарагдового острова, лестив йому, погрожував — та дарма.
Страшило мужньо беріг таємницю. Навіть Урфінова пропозиція оголосити впертюха своїм співправителем, тобто поділити з ним владу на рівних правах, була відкинута.
Як просто й легко було знищити солом'яного чоловічка! Але секрет скриньки загинув би з ним, і Страшило жив далі.