Минуло три дні шаленої гонитви, і наші друзі опинилися біля брами, що вела до Підземного царства. Капги-Карр залишилась біля брами.
— Досить я надивилась на цю Печеру, коли була тут із Страшилом та Дроворубом, — пробурчала гава. — Краще погріюся на сонечку.
Серце Енні завмерло від хвилювання: зараз вона опиниться в дивовижній країні, де її сестра пережила такі незвичайні пригоди під час своєї третьої подорожі.
Вічна осінь панувала на лугах і пагорбах величезного підземелля, до якого увійшли мандрівники. Довкола переважали багряні, червоні, жовті, коричневі тони. Золотаві хмари клубочились високо в горі, ховаючи від очей кам'яне склепіння Печери. Дивний, величний, але печальний світ…
Енні здригнулась і тихо промовила до Тіма:
— Подумати лишень! Цілі покоління жили тут усе життя, так жодного разу не побачивши сонячного проміння… Бідні! Як мені їх шкода!..
Скрізь було безлюдно й тихо, тільки здаля долітав гуркіт якогось заводу, де обробляли метал.
Мули жваво бігли битим шляхом. Діти вже сміливіше озиралися довкола. Вони зацікавлено дивились на далеке ще місто попереду, посеред якого велично стояв семибрамний палац підземних королів. Кольори веселки, якими були пофарбовані вежі палацу, сильно потьмяніли відтоді, як королі залишили свою резиденцію.
Цеглини на стінах і вежах міста почали криши тися й випадати. Підземне місто спустіло…
Сильний шум вгорі привернув увагу дітей. Вони підняли очі й завмерли: величезною темною хмарою на них опускалася потвора на розчепірених шкірястих крилах.
Дракон!
Енні й Тім від жаху заплющили очі й затисли голови руками, чекаючи, що величезна зубата паща скине когось із них із сідла. Та замість цього вони почули привітання, промовлене хрипким басовитим голосом. А з дверей заводу вибіг чоловік, він розмахував руками і кричав:
— Не бійтеся, він вас не зачепить. Це Ойххо!
І справді, це був Ойххо, який сам розгромив ці лий полк Марранів. Але тут не могло бути й мови про бійку. Могутній звір роздивився, що перед ним були хлопчик і дівчинка, і до того ж дівчинка, як дві краплі води схожа на Еллі, яку він колись відніс на своїй спині за гори.
Діти заспокоїлись і почали з цікавістю розглядати дракона, поки той поштиво кружляв над ними. Але вершники помітили, що їхні мули тюпають дедалі повільніше. Незабаром з рисі вони перейшли на крок, потім почали спотикатись і, нарешті, зітхнувши опустились на землю.
Діти встигли зіскочити з сідел і здивовані стояли біля нерухомих тварин. Цезар прошепотів:
— Все… Енергія скінчи…
Він замовк, не доказавши фрази. Діти сонця швидко зробилися безпомічними в похмурому підземеллі, куди не потрапляв жоден живлющий промінь денного світила.
— Що ж тепер робити? — стурбовано спитала Енні.
Тім здвигнув плечима. Та цієї миті до них наблизився мешканець Печери. Високий, з гарним блідим обличчям, він назвався:
— Я — Ельгаро, помічник правителя Ружеро. Я не помилюся, якщо висловлю припущення, що ви, мила дівчинко, сестра Еллі, яка гостювала в нас вісім років тому?
— Так, — підтвердила Енні назвавши себе і супутника.
— Я радий вітати вас і вашого друга в Печері! Вона вже не має того обжитого вигляду як у ті часи, коли тут була ваша сестра. Але тепер ми мешкаємо у верхньому світі, а сюди спускаємося по черзі, відпрацювати на заводі чи шахті один місяць на рік.
— Так, я чула про це від вашого правителя Ружеро.
— Я бачу, у вас ускладнення, — провадив далі Ельгаро. — Щось трапилося з тваринами, які несли вас на спині. Чим я можу вам допомогти?
Енні почала розповідати. Ельгарові вже було відомо про поразку Марранів. Але він нічого не знав про ув'язнення Страшила та Залізного Дроворуба.
— Дуже шкода, — сказав рудокоп. — Я бачив Страшила і Залізного Дроворуба коли вони були тут вісім років тому, і зберіг про них найліпші спогади. Вони трималися з гідністю, як вроджені правителі своїх народів.
— Ви можете врятувати їх із біди, — промовила Енні.
І вона розкрила рудокопу мету свого приїзду до Печери.
— Сонна вода видається тільки з письмового дозволу правителя Ружеро, — сказав Ельгаро. — Але у зв’язку з особливими обставинами ви її одержите. І ще я мушу вас попередити, любі Енні й Тіме: вода не може довго зберігати свої властивості. Ви повинні дуже щільно закрити її і використати якнайшвидше.
— Ми постараємось, — запевнив Тім.
За наказом Ельгаро дракон обережно відніс мулів одного за одним до виходу з Печери. Туди ж Ойххо доставив і Тьма, хлопчик мав зарядити тварин сонячною енергією. Коли дракон повернувся Ельгаро прилаштував до його спини альтанку, в якій колись вміщалися Еллі й Фред, і сказав: