Ну, а Конвалію і умовляти не треба було — вона сама кинулася в обійми Воїна Ведангського, завершаючи задум Вербени… І ось воно, обіцяне дитя, попискує на руках у стрия Ольга…
Думає Ольг, що дорого б дали вороги за те, аби кинути оце, таке беззахисне тільце, під кований вояцький чобіт… Скільки він набачився страхіть у Квітані… Замордованих жон, замучених дітей… Немовлят з розбитими голівками… Хатин, спалених разом з людьми…
«Ти зробиш, — шепоче Ольг до сина Конвалії, - аби такого більше не було ніколи…»
Як підтвердження лунає дитячий крик, але не зі згорточка на руках Ольга. То прийшла на світ сестра Рятівника… Гідна помічниця вогняного ельфа…
«Їхні здібності, - зітхає подумки Ольг, — виявляться вповні років через тридцять, якщо довіряти сувоям Вербени… Не доживеш, «Князю «тіней»…. І не надійся…»
А хочеться дожити до обіцяної волі керманичу ельберійського підпілля… І тулить він до грудей немовлятко, загорнене у чорногорську вишиванку, і наче меншим стає біль і душі і тіла….
«Час прийде! Сподіваймося!»
Тим часом до великої зали, де нудьгує в компанії вже третьої пляшчини чорногорського вина князь Іскра, заходить Ясногор Пард в дорожньому вбранні.
— Ти спізнився, — бурчить князь, — тебе замінив Ольг… Поганство… Все те — поганство.
— Якщо Ольг повернувся, то все буде гаразд, — всміхається брат у перших, — вітаю тебе з онуками, княже…
— Завтра, чи то пак сьогодні, - мовить князь Іскра, — день пам’яти Святого Зельма… І мучениці Нерли… Так і назвемо…
— Ти збираєшся вводити двійнят у закон? — питає Ясногор ледь здивовано, — а втім… Так і має бути, інакше твій же панотець донесе на тебе у Духовний суд.
— Донька говорила, — каже князь, — що він хотів, аби сина назвали Вогнеданом, а доньку — Даною…
- І це добре, — погоджується вітчим, — мати ще й рідне ім’я поки що в звичаї нашої знаті. Це лише дженджики та чорри забувають імена дідів і обличчя батьків. До речі, разом зі мною прибула пані Мальва Лелег разом зі своїм синочком. За нею послала панна Вербена. Конвалії буде важко вигодувати двійню… Горицвіт уже величенький, тож Мальва вирішила перевести його на кашки… І погодувати одне дитя Конвалії.
— Шляхтянка — молочна мати, — бурчить князь, — а втім… Лелеги не мають підтвердження шляхетства.
— Наше шляхетство не потребує, аби його підтверджували моанськими паперами, — холодно відповідає Ясногор, — тим більше — ніхто з дивних не сумнівається в походженні Лелегів від принца Світляна Саламандра, сина Вогнедана, останнього Повелителя Ельберу, й онука Повелителя Святослава… Якого опісля прозвано Мстиславом за його партизанські вилазки в захоплений моанцями Данаділ…
— Так, я пам’ятаю цю… легенду, — хмикає князь Пард, — Світлян — Мстислав, син Вогнедана та його побратим Воїрад, син Воїслава — месника… Їх прикривав тоді Влад Пард, мій пращур… А онук Влада, Владигор, ходив у набіги разом з цими двома шаленцями.
— Чому ти звеш легендою оповіді про подвиги предків? — запитує Ясногор, — аби не визнати того, що твого онука вигодує принцеса Ельберу?
— Про це, — мовить князь різко, — не говорять вголос….
— Цю честь, — погоджується Ясногор, — ти маєш прийняти мовчки і зі вдячністю.
Пан князь опускає очі, ладні загорітися гнівом… Він так прагне миру, тиші та спокою, а йому весь час нагадують про війни… Минулі, теперішні, майбутні…
— Нехай, — говорить врешті, - що ж поробиш…
***
Панотець Отін вміє добре рахувати… І прекрасно пам’ятає, що шлюб князівна Конвалія взяла перед Осіннім Рівноденням, а двійня у неї знайшлася на Зимове Сонцестояння.
— Під яким прізвищем будемо вводити дітей у закон? — питає він скромно у князя Іргата.
— Під батьковим, ясна річ, — відмовляє князь, — Зельм — Вогнедан Пард, син Асіня — Ясногора, онук Вітра… І Нерла — Дана Пард….
— Я маю великі сумніви, — мило всміхається душпастир, — щодо батьківства пана Ясногора… Адже більше року тому ваша донька втекла з певним молодим чоловіком… Приятелем мого прихожанина Білозіра Лелега… Невже ви вважаєте, що церква повинна покривати грішників?
— Ви хочете сказати, що моя донька народила байстрят? — питає князь Пард спокійно…
Ой перебрав міру душпастир чорногорського князя… Забув він, як лише три роки тому відмовився служити заупокійну над княгинею Денницею. Бо померла Денниця під час моровиці, лікуючи ігворрців накладанням рук, витиснувши себе до останку, а у Повчаннях Святого Старця ясно написано, що зціленням від Бога володіли тільки сам Святий Мейді та його учні. А вся інша сила — від диявола.