— Навоюються — приберуть, — спокійно відповіла Мальва, — зрештою, можу і я прибрати…
— Це нам чи на покарання, — хмикнув її чоловік, — виховувати зозуленят в золотому пір’ї?…
— Мої небожі у перших — це зозуленята? — спитала Мальва вже ледь сердито, — до речі — вони і твої небожі теж…
— Пані намісниця Конвалія, — вимовив Верес, притискаючи кожне слово, — покинула нам на руки своїх бісенят і наїжджає з Боговлади раз на півроку… Бо їй, бачте, потрібно навчатися керувати Південним Данаділом… А отой напівкровка, її батечко…
— Помовчи, Вересе, — вже гнівно мовила Мальва, — дай спокій тій моанській крові в жилах князя Іскри. Він за це, здається, все життя страждає. Дітей я сама забираю сюди щоліта, аби вони росли на волі, а не у Високому Замку… До речі, з цим згоден і Ясногор Пард…
— А Ясногор тут до чого? — єхидно вимовив Верес, — він-то хіба що полежав обіч молодої дружини…
— Вересе! — аж вигукнула Мальва, — як ти можеш насміхатися над людиною, котра дала своє ім’я дітям твого загиблого друга!
— Воїн Ведангський не був мені другом, — озвався Верес, — як не був і побратимом… А мав би бути… Чим я гірший за інших Лелегів? А він побратався з отим твоїм Білозіром… Моанським напівкровкою, якого вуй Ольг привіз сюди нам на біду!
— Ти сам відштовхнув від себе Воїна, — зітхнула Мальва, — ти не дружби хотів від Дракона, а служби… Та не тобі, Вересе, зігнути дух такої міці… Не торкайся його пам’яти… Це честь для нас — берегти дітей Веданга… Навіть якби вони не були обіцяними дітьми, а просто дітьми загиблого у Квітані повстанця. Чому ти заздриш? Його погибелі? Батько розповів мені, як загинув Воїн… Його оточили чорри в хатині лісника, разом з позосталими ведангцями… Хлопці відстрілювались, доки були набої, а тоді допомогли одне одному піти до предківського гаю… Воїн же, коли до хатини полізли чорри, підпалив ґніт у діжці з порохом… І відійшов за своїми воїнами у стовпі вогню…
— Авжеж, — мовив Верес, аж нітрохи не розчулившись, — красиво вмерти часом буває легше, аніж жити… А як помер, чи вижив твій Білозір, батько не розповів часом? Ох, чи не був він серед тих чоррів? А?
— Батько сказав мені, - сказала Мальва різко, — що брат живий і вибрався з Імперії… Оскільки Білозірові довелося тікати, то він напевне не міг бути між тими чоррами… І між будь-якими чоррами. Припинимо цю розмову! Мені остогидли твої ревнощі! Я сплю з тобою, народжую тобі дітей,і готую тобі їсти… Чого тобі ще потрібно, Вересе Лелег?
— Твоєї любові, - вимовив Верес, — адже ти тоді мене не любила, не любиш і нині… Твоє єдине кохання — Білозір Лелег… Ти не зважила тоді навіть на те, що він є твоїм напівкровним братом!
Мальва знову прикушує язичок… Ой, багато таємниць в родині Лелегів… Окрім її батька лише вона, Мальва, знає, що Білозір Лелег є сиротою, таємно всиновленим Ольгом Лелегом.
— Чи тобі не все одно? — відповідає вона врешті, - тобі хіба любов моя потрібна?.. Тобі потрібна покора, а я не з покірливих, Вересе… Полишимо це судьбі… Ми — подружжя… У нас діти… Білозір сюди не повернеться, а навіть якщо й повернеться — на нього тут ніхто не очікує… Занадто він мене тоді образив, коли вирішив покинути Чорногору. Мальва Лелег такого не пробачає! І ти дивись, не перетягуй мотуза — лусне! А коли лусне — то я не подивлюся навіть на те, що ти батько моїх дітей!
Мальва виймає з колиски Вишеньку, котра вже почала вимагати пхиньканням, аби її погодували, і йде нагору… Тяжкі сльози спливають з її очей просто на личко немовляти…
Багато таємниць в родині Лелегів… Ой, багато…
***
Набігавшись і навоювавшись, Вогнедан сидить на ложі у своїй спочивальні…
Його спочивальня у Лелечому Гнізді — на другому поверсі остання. Її він ділить з Даною, бо двійнята є нерозлучними. Тому біля протилежної стіни — ще одне ложе. Для сестрички. Ось і вона сама сидить на ньому, підібгавши ноги і тикає голкою у салфетку на маленьких п’яльцях.
Вогнедан роздивляється модель корабля… Це гарно, добротно зроблений малесенький астеонський дракар. З єдиним вітрилом на щоглі, з рядами весел… З малесенькими щитами на бортах.
— Колись астеонці були відважним людом, — міркує хлопчина вголос, — вони півсвіту обійшли на таких кораблях… Нині їх поглинула Імперія… Вже ніхто не будує дракарів… Замість вільних воїнів на імператорських галерах тягнуть весла раби…