Проводжав їх сам князь Іскра. Онуки повісились йому на шию, розцілували, запевнили, що влітку вони повернуться… І, перш ніж їхати до Лелегів, побудуть з ним…
Іргат обійняв онуків і мовив стиха:
— Любі мої, пожалійте вашу маму… Їй зараз нелегко… Не опирайтесь… Підкоріться… ззовні. Гаразд?
— Цвіль, — відповів Вогнедан по-дорослому, — теж є спершу ззовні… А потім виїдає до середини…
З тим і сіли до повозу двійнята… І рушив повіз крізь теплу південну зиму в долини Данаділу…
***
Боговлада двійнятам сподобалася. По-перше їх улюблена ріка Дана, що збігала з гір повз Ігворру, тут широко розлилася між скелястих берегів… Біля Боговлади ріка — тезка Вогнеданової сестрички і взагалі розкинулася вшир, утворюючи широкі плеса.
А от самого міста Вогнедан не пізнавав… Не таким воно йому марилось… У тій Боговладі були високі стіни… І брами… Тут теж були стіни, але не дуже високі, і брам було аж чотири, однак вони не мали перед собою мостів, що зводяться на ланцюгах… Та й стінами було оточено лише так зване Старе місто. Знаходилося воно на велетенському острові посеред Дани — ріки і зв’язане було з передмістями чотирма мостами. І передмість теж було чотири: Вишневе, Персикове, Сливове та Яблуневе…
Дуже скоро двійнята втямили, що Старе місто і є та сама древня Боговлада, яку колись обороняв Повелитель Вогнедан… Щоправда в старих сувоях нічого не писалося про замок, в якому вони мали жити… Похмура фортеця з чорного каменю стирчала посеред старого міста наче виразка… А поруч з нею — такий же приземкуватий і неоковирний мейдистський храм з трьома банями, пофарбований у жовте…
— Повна відсутність краси і гармонії, - кинув Вогнедан якось сестричці слова, вичитані їм в Безіменному сувої. Для древніх дивних це було найстрашнішою лайкою.
Та й в житті їхньому якось поменшало краси і гармонії… Мама Конвалія виявилася… якоюсь не такою мамою… Не про це вони мріяли, коли ненька Мальва оповідала їм про красуню й розумницю Конвалію, зайняту справами Данадільського намісництва…
Нині між дітьми і Конвалією йшла затяжна війна… Жінка сподівалася, що дітлашня, впоєна новими враженнями, забуде про оті дурні книжки і про життя у Чорногорі… Але двійнята стояли на своєму, наче воїни на позиціях… Відібрали книги? Гаразд… Для чого книги тим, що все прочитане тримають у пам’яті… Змушують читати всіляку гидоту на зразок сумнозвісного Зводу — Літопису — читають, запам’ятовують, ще більше озлобляються… Змушують вдягати моанський одяг? Двійнята тиждень сиділи в спочивальні в самих сорочечках, доки здалася таки Конвалія… Не вони… І повернула їм гаптовані сорочечки, кунтушик, сукенку… Хотіла Конвалія обстригти Вогнедана — сама не рада була, що почала цю веремію. Син навідріз відмовився стригтися… Вже й просила його мати, і грозила — Вогнедан і не думав здаватись. Зрештою бідолашна жінка вперше в житті звела руку на своє вперте дитя… І аж вжахнулася, побачивши отой страшний погляд дорослого, до якого вже трохи звикли і Лелеги і сам князь Чорногорський… На неї з невимовною зневагою дивився не хлопчик — чоловік…
Наступного дня Конвалія таки наказала запросити перукаря… Коса налетіла на камінь… Справа вже була навіть не у дикунській зачісці — жінка прагнула зламати в синові оце… недитяче.
Вогнедан теж підготувався до наступного дня. Похмура, але рішуча Дана цілком його підтримувала… Саме вона потягла на кухні довгого ножа, доки брат сидів, покараний, у спочивальні. Вогнедан перевірив гостроту своєї зброї і лишився задоволеним… Тоді поцілував Дану в щічку на знак подяки… Єдина рідна істота… Він не розумів цього, він це відчував…
І ось зранку за ним прийшов челядинець і повів до кімнатки, де очікував перукар. Челядь, до речі, в цьому питанні одразу стала на бік княжича й князівни. Слуги вважали, хоч і не говорили про це вголос, що пані намісниця занадто вже… Що омоанилась, а що злющою стала, наче чорра… Тому слуга попередив хлопця, куди його ведуть і для чого… А той прихопив з собою ножа…
Конвалія такого не очікувала. Вона хотіла, аби челядинець притримав сина, доки його стригтимуть… Це, мовляв, дитячі дурощі… Звикне… Жінка сама собі не признавалася, що почала боятися власних дітей.
Оскільки челядинець не дуже — то старався тримати хлопця, той випручався з його рук і вихопив свою зброю, приставивши ножа собі до горла… Натиснув… Сильно…Аж кров побігла по шиї на сорочечку.