— Я зробила те, що мусила, — холодно відповіла жриця, — Вогнедан достатньо дорослий, аби все обдумати і все обрахувати.
— Це самогубство, — сказав Ольг, — і ти це знаєш…
— Ну, деякий ризик є, - мовила Вербена незворушно, — але я повторила дослід з іншою парою пардів… Їхні імена — Верен та Горяна…
Дана глибоко вдихнула і повільно видихнула повітря… Раз, вдруге, втретє…
— Ця пара пардів, — продовжила Вербена, — погодилася мені допомогти по власній волі…
— Вони є дітьми за розумом, — прошипіла Дана, — це все одно, що попрохати про подібне малого Кречета….
Тут затремтіла й Півонія, поклавши на груди руку.
— Хлопчик, ясна річ, погодиться, — вимовляла далі Дана, — особливо, коли йому сказати, що це потрібно для Повелителя, якого це дитя обожнює…
— У мене не було вибору, — сказала Вербена аж ніяк не покаянно, — ця пара пардів буде нині запрошена на наші збори.
Вогнедан гукнув подумки, і до кабінету обережно увійшли Верен та Горяна. У маленькому покоїку стало зовсім тісно. Горяна підійшла до Дани і поклала велику білосніжну голову їй на коліно.
— Вибач, люба, — віддалося у головах всіх присутніх, — я мала порадитися з тобою. Але справа була такою нагальною, що… Мій чоловік, пан Верен, попереджав мене, що ти будеш проти, мила подруго…
Дана побіліла на виду, аж Мечислав підвівся з кріселка і налив з карафки води до скляночки.
— Не треба, — мовила войовниця вголос, — пані Горяно, коли це сталося?
— Два дні тому, — відповіла подумки Горяна, — це було дуже боляче, атож… Але ми з Вереном пишаємося, що прислужилися Ельберу… Ну, і можливість стати дивними, хоч і в цих тілах… Ах, але в цьому є свій смуток… Раніше ми з Вереном не задумувалися про те, що є смертними істотами… Але нині… Мій чоловік склав про це чудового вірша…
— О, так, — скромно озвався в головах присутніх чоловічий голос, — можна сказати, що…
«Багато хто
І Місяця не любить…
Чим довше ми милуємося ним
Тим швидше старіємо ми
На цьому світі.»
Дана витерла піт з чола. Брати Лелеги дружно перевели подих. Мечислав мовив голосно:
— Чудовий вірш, пане Верене… Матиму за честь складати з вами «ланцюжки».
— Щоправда, — зітхнула Горяна, — ми перебуваємо у тілах хижаків, і тому поки що вживатимемо м’ясо… Але полювати покинемо — мені уже шкода навіть кролів, а вже про те, щоб вбити оленятко, я не можу навіть подумати… Можливо, ми з чоловіком вподобаємо рослинну їжу… Молоко і сир я любила і раніше…
— О, Боги, — мовив Ольг, — це… це страшно… Ти зламала їм життя, сестро…
— Але чому, ясний пане Ольже, — озвалася Горяна подумки, одночасно муркочучи вголос, — бути розумним накладає певні обов’язки, але цей стан має і свої приємності…
— Боги мої, - в захопленні прошепотів Мечислав, — якби вона могла це вимовити вголос. Все одно ж ніхто не повірить в розум істоти, що має хвоста і чотири лапи…
— Пане Мечиславе, — лагідно озвався Верен, — розвиток наших голосових зв’язок поки що не дозволяє нам розмовляти вголос розбірливо. Але сила наших тіл змусить кожну ницу істоту визнати й силу нашого розуму. Принаймні, я, яко нині єдиний тілоохоронець володаря, подбаю про те, аби його життя і воля були в безпеці…
— Які вони…чудові! — озвалася Вишенька, — вони й були прекрасними, а нині стали мудрими.
— Гаразд, — сказав Ольг, — але це ще не означає, що через подібне… підштовхування природнього розвитку має пройти Повелитель Ельберу. Ти сама сказала, Вербено, що попередня пара…піддослідних загинула, при чому розуму позбувся самець…
— Він не позбувся розуму, — мовила жриця, — він…
— Ти ж сказала, що він озвірів! — вигукнув Ольг, втрачаючи терпець.
— Самець першої пари перетворився на хижу злобну тварину з розумом повноцінного дорослого чоловіка, — відповіла Вербена холоднокровно.
— Та як ви можете, — сказала трохи не з розпачем Мальва, — навіть обговорювати подібні… досліди. Вогнику, синку… Я… Іменем Конвалії благаю — зупинись…
— Прошу тиші, - мовив Повелитель, і всі одрухово замовкли. Вогнедан підвівся з крісла. Став поміж двох пардів, поклав їм на голови руки.
— Це небезпечно, — сказав, — тим більше, що це підштовхування природнього розвитку Дана має пройти разом зі мною… Ми занадто міцно зв’язані з сестрою, і розрив цього духовного зв’язку може привести до загибелі обох.
Тепер стрепенувся Мечислав.
— Милий брате, — мовив, — я двічі проти…
Дана знизала плечима… Вона була завжди згодна з братом, щоб він не вирішив.