Тиша… тиша довкола… мертва тиша.
Вогнедан поволі розплющує очі. Руки йому замліли. Тіло болить, наче побите. У голові гудуть джмелі.
Танцює перед очима світло смолоскипа… Воно відбивається від леза клинка біля грудей.
Чорногорець намагається зрозуміти, що з ним… Думати тяжко. Від думок ще більше болить у голові.
«Що зі мною, де я? Що сталося?»
Мало статися щось важливе, але він про все забув. Пам’ятав лише, що поїхали в гори усім родом. А от як сталося так, що його зв’язали, та ще й намагаються налякати виглядом меча?
Ні, щось таки мало відбутися… Тільки що…
— Тут хтось є, добрі люди? — питає він ледь чутно.
— Милий брате?
Голос Мечислава… Напружений і зляканий…
— Що сталося, Меч?
— Ти що…нічого не пам’ятаєш?
Вогнедан таки нічого не може згадати, зате пізнає зброю. «Золота троянда»…
— Нічого… А ти що — здурів? Що робить твій клинок біля мого горла?
Клинок таки й справді перемістився повище. Повелитель чує, як важко дихає Веданг. І липкий знайомий страх огортає душу Вогнедана.
— Панно Вербено, — говорить Мечислав жалібно, — він чи пам’ять втратив… Що робити?
— Стій де стоїш, — голос Вербени, — і не витикайся. Вогнедане?
— Я вас уважно слухаю, — відповідає Вогнедан, — може хоч ви поясните, чому мене зв’язали і тримають під горлом зброю…
— Спокійно, синку, — озивається жриця, — скажи мені ймення батька і діда…
— Я — Вогнедан, син Воїна, онук Воїслава, — поволі вимовляє чорногорець.
— Ти сам в цьому світі?
— Я маю дружину…
- Її звати…
— Вишенькою, — усміх спалахує на потрісканих, спечених спрагою вустах, — я кохаю її.
— Твій рід з боку матері…
— Тепер — тільки Лелеги.
— А з боку батька?
— Мечислав, — говорить Вогнедан різко, — і нехай він зараз же припинить оці жарти зі зброєю…
— Панно Вербено, — говорить Веданг, — може досить?
— Стій де стоїш, — говорить відьма, — я ще не закінчила. Ім’я твого діда з боку матері?
- Іскра Пард, — мовить правитель, — Іргат-Іскра…
— А його батька?
— Вітан… Панно Вербено, ви говорите зі мною, наче я божевільний…
— Я намагаюся це з’ясувати, — сказала Вербена спокійнісінько, — глибинна пам'ять ціла, а решта скоро відновиться. Мечиславе, ти з'їхав з глузду?
Веданг вклав меча в піхви і сказав голосно:
— Під три чорти оті ваші заходи безпеки. Я відчуваю, що з ними все гаразд. Милий брате, ти зовсім забув про дослід, на який наважився з власної волі?
Легкі, майже нечутні кроки по камінній підлозі. Тепер Вогнедан бачить свого приятеля, аж сірого з лиця і незле переляканого.
— Я так і думала, що він зірветься, — голос Вербени, — назад, Ведангу!
— Ніякого «назад», — відповідає Дракон, — ви уявіть себе на його місці: отямитися в путах, а найкращий друг стоїть поруч зі зброєю. Від одного цього можна збожеволіти швидше, ніж від ваших клятих заштрикав, шановна пані жрице. Ну, милий брате… Згадай, про що ти домовлявся з Вербеною… Минуло лише три години від початку отих тортур, а я вже трохи не посивів, дивлячись на вас.
В голові у Вогнедан поволі прояснюється і він зітхає з таким полегшенням, що Мечислав спалахує усміхом і сідає на край його камінного ложа.
— Як ти, брате? — питає, - ти отямився першим. Дана ще непритомна. З вами коїлося щось страшне… Ти кричав так, наче конав на палі…
— Не наче…, - пробурмотів Вогнедан, — воно було таке справжнє… Видиво… Та менше з тим… Ну, а що далі? Наш дослід провалився… Я нічого не відчуваю, крім того, що у мене затерпло все тіло, і страхітливо хочу їсти.
— Панно Вербено, — мовив Мечислав прохально, — ну досить уже їх мучити. Не вийшло — що ж… Проб’ємося якось інакше.
Вербена гмикає собі під носа і говорить втомлено:
— Гаразд… Принаймні, отой загиблий пард почав казитися одразу ж… Не зумів стримати свою лють. Можливо, якби йому дати час, він і навчився б хитрувати, але… Ольже, вкладай меча у піхви і клич Горицвіта.
Двійнят з печери довелося виносити на руках. У хатині Яснозора жінки довго розтирали їм змучені путами тіла. Тим часом близнята Лелеги готували біля хатини обід з привезених припасів. Виправа поволі й насправді почала скидатися на невеличку родинну прогулянку.
Веданг не випускав Дану з обіймів, а вона муркотіла мов кішечка і не шкодувала для милого ласкавих слів. Вогнедан пестив волосся Вишеньки, яка прилягла йому на коліна, але думав про своє.
Отже — не вийшло. Можливо, те, що гоже для пардів, негоже для їх з сестрою… Повторити подібне він не захоче ніколи. Заблизько нині був від звіра з безодні Вогнедан Пард. Занадто близько.