— Більше ніяких дослідів, — різко сказав князь Данадільський, — досить грати у піжмурки зі смертю та божевіллям.
Дана закопилила губку і підморгнула Мечиславу, котрий відкрито милувався нею. Ні, вона не оповість коханому про гидке видиво… Ніколи не розкаже, що її найбільшим страхом є чужі липкі руки на безборонному тілі. Але ж бідолашна Дана має отримати якесь відшкодування за те, що її, прямо скажемо, зґвалтували, нехай це й було в якомусь гидотному сні, чи маренні. Брат має свого Триглава, а вона, Дана, матиме корабель.
— Тільки так, і ніяк інакше, — сказала вголос дівчина-воїн і пригорнулася до Веданга.
***
***
«Тільки так, і ніяк інакше» — повторює про себе Дана, гуляючи у невеличкому дворику Високого Замку. Теплі дні закінчилися. Настала коротка чорногорська зима.
Дана вбрана в свій улюблений одяг верховинки. Коли дівчині, тепер уже молодій жінці, набридають штани, вона охоче одягає горянську теплу спідницю і жіночого кептарика.
Тільки так, і ніяк інакше… Брат з Мечиславом поїхали до Боговлади разом з паном Ольгом. Вона, хитра Дана, заявила, що хоче ще відпочити в Ігворрі опісля отих жахливих дослідів. І відпочиває. А своєму коханому пообіцяла, що переміститься до нього, як тільки він прибуде на місце.
Переміщатися у просторі Дана нині не дуже любить. Вона ще добре пам’ятає ту страшну ніч, коли вона навмання перемістилася до Зелібору, орієнтуючись лише за малюнком. Який її охопив тоді жах, коли вона стояла на майдані, вчепившись в руку Мечислава, котрого взяла з собою, і не могла зрозуміти де вона є і чи є взагалі.
Тоді вона зробила забагато переміщень. Спершу їй довелося рятувати Веданга з вогню. Потім — перетягти до Зелібору його та трьох Лелегів. Назад довелося переносити пораненого брата, поганця Ратимира та Лемпарта, на якого вони наштовхнулися біля ратуші. Вірніше — наштовхнувся Мечислав. Впевнений у зраді Дракона, Зорик одразу ж вихопив меча, і вона, Дана, ледве зупинила двобій. Як на той галас не прибіг патруль, вона й досі не відає.
Останнім переміщенням Дана перетягла до Боговлади Вербену та Вишеньку. І опісля свого одужання зареклася переноситись. Забагато це забирає життєвої сили, ну, а сенсу особливого в цьому нема. Коли їдеш дорогою верхи, милуєшся краєвидами, ночуєш в заїздиках, або і просто біля вогнища чи в наметі, то це торкає душу смутною чарівливістю речей. Миттєво опинитися за місцем призначення — нецікаво… Негармонійно… Негарно.
Але для користі справи Дана свої здібності використовувати хоче. Навіть дуже хоче. Ось тільки — куди їх, ті здібності, прикласти. Брат — воїн, а нині і воїн, і цілитель одночасно… Може спалити поглядом військо, порухом руки зруйнувати фортецю…Може трохи не мертвого підняти з домовини. Не підвело зілля Вербени — Ельбер має свого оборонця вже нині, не через десять літ.
А вона, Дана, страждала невідомо для чого. Не прибавилося у неї ні здібностей, ні розуму. Переноситися вона вміє, як і раніше, але яка з того користь… Хіба що перенестися до якогось поганця в дім і вкрасти для пана Ольга щось секретне…
Сміється Дана. Не дозволить їй такого грізний стрий, нині — князь Ольг Данадільський. Навіть думати свого часу заборонив про подібне. А чого воно так? Втім, Дана знає — того, що її життя переплелося з життям Вогнедана, Повелителя.
Та нині Дана думає про корабель. Перебравши всю книгозбірню Ігворри і сувої Лелечого Гнізда, вона знайшла багато вказівок судьби, котрі говорили про те, що загадкова річ, що належала пращурам, може подарувати розгадку своїх таємниць саме їй, Дані Пард.
Ну, по-перше, серед Богорівних хазяїв корабля була жінка, котра звалася Даною. Богиня Дана… Господиня Данаділу… Незрівняна Дана Ллєг, в дівоцтві Ллон… В сувоях оповідалося, що її коханий, рідний брат цілителя Ігворра, залишився у гинучому світі біля зорі Сіллон керувати опором завойовникам. А Дана Ллон-Ллєг була одним з керманичів рятівної виправи — елли, як називали тоді себе дивні, з метою зберегти свою расу, відправили на пошуки нової вітчизни отой великий корабель, котрий нині був десь високо у небі.
Дана знає, що таємнича Летюча Зірка, котра вже тисячоліття кружляє небом, і є отим кораблем. Але її більше цікавить менший кораблик. Той, що зберігається на острові Сіллон.
Вона, Дана Пард, є далеким нащадком Богорівної. Через Саламандрів-Лелегів. І Вогняні Ящери і Лелеги (так бо в Чорногорі переінакшили прізвище Ллєг) походили від Господині Данаділу. Саламандри були данадільською гілкою Ллєгів, Срібні Ллєги — квітанською, нині — сіллонською, а Лелеги — чорногорською, котра загубилася серед войовничих родів Прикордоння і знову спливла в сувоях лише тоді, коли Вогнедан, син Святослава, Останній Повелитель Ельберу, взяв собі за дружину Дану (знову Дану) Лелег.