Тож і вибрався панотець Гальм аж за Боговладу, в сільце Ліпяни, доживати віку. А на місці його церкви знову підніметься Храм Сонця.
Дана, власне кажучи, вже звикла до замку… Нехай збудований завойовниками, але він давно вже увібрав силу намісників-Пардів… Та Повелителю видніше. Хоча пляни забудови він продивлявся сам і залишив недоторканими усі дерева й садки, насаджені, аби прикрити понуру будівлю В тому числі і отой садочок з яблунями, де вони втрьох з Мечиславом милувалися місяцем.
Думає Дана про все це, аби не відповідати на питання брата… Сама знає, що винна.
Опісля того вони з Півонією і Кречетом перенеслися до Боговлади. На щастя ні Півонія, ні Мева нічого не зрозуміли: вони подумали, що Кречет побіг до корабля, а Дана кинулася його рятувати. Дана ледве відмовилася від запросин Меви погостювати в маєтку — сказала, що вони тут ненадовго і сьогодні ж мають відпливати. А тільки-но Мева ковзнула у хвірточку, підхопила заплакану Півонію та набурмосеного хлопчика — і уявила собі свій яблуневий садок.
А тепер вона мусить каятися перед братом, бо Півонія розповіла усім про її геройство. І, ясна річ, брат здогадався — вони ніколи не могли нічого приховати одне від одного.
— Корабель, — говорить Повелитель, — є святинею сіллонців. Так, він власність всього Ельберу, але сіллонці звикли до своєї окремішності. І тут, не встигли вони з’єднатися з Ельбером і одне ціле, до їхнього храму приходить нахаба, котра лізе просто під націлену зброю зорельота і намагається оволодіти кораблем. І ця істота — сестра Повелителя, а отже має діяти за його наказом. Що подумав би про мене князь Непобор?
Дана зітхає. Вона не знаходить слів… Вона дивиться на брата, який навіть з-за столу встав і ходить, склавши на грудях руки. Її красивий брат… Її відважний воїн… Дійсно, у нього стільки клопоту, а тут ще вона зі своїми дурощами. Вся виправа на Сіллон нині здається Дані дурістю, за яку її варто, як говорив пан Вигорич, «притулити до стіни і дати сальву з пістолів». Адже, якби Леаран спопелив її, це було б страшним ударом по душі Повелителя, який потрібен нині Ельберу живим і здоровим як тілом так і духом.
Дана підходить до Вогнедана, притуляється до нього і просить пробачення так, як колись в дитинстві — цілує кінчик вушка з акуратним шрамиком, слідом від Вербениного лікування.
Брат ледь чутно пирхає, але Дана знає — її пробачено. Не вміє Вогнедан довго на неї сердитися. Бо любить сестричку як самого себе. А може й трошки більше.
— Твоє щастя, — говорить він врешті, - що щось не спрацювало в тій системі, інакше для вас з Кречетом не потрібно було б і кради. Хлопчик говорить, що голос жінки з корабля говорив щось про обробку даних…
— Я цього не чула, — зізнається Дана, — але я була така налякана, що…
— Ти полізла у воду, не спитавши броду, люба сестро… Ти думаєш, що весь цей час ми з Вербеною не відшукували в сувоях хоча б натяку на слово, котре вимагає сказати Леаран? Ти вважаєш, що княжич Ллєг і його десятеро побратимів ризикнули переступити риску не підготувавшись? А срібні знають те, чого не знаємо ми… Давню мову Еллону.
— Ллє луара ілаллон, — відповідає Дана, — знаємо недосконало…
— Для того, — говорить Вогнедан, — аби знати досконало, я вивчаю нині сувої, що мені їх люб’язно надіслав Непобор. Ти говориш, що корабель запитував тебе спершу мовою еллів, а тоді — ельберійською… Добре… Це означає, що він може підпустити до себе не лише срібних. Але слово-відгук є напевне еллонським. І воно мусить десь зберігатись — якби Богорівні не хотіли, аби їхні нащадки використовували Леаран, вони б його просто знищили — та й годі.
— Слово, — зітхає Дана, — все починається зі слова, і ним же закінчується. Можливо, нашим предками не варто було переходити на мову Ельберу…
— Наші предки, — мовить Вогнедан, — пожертвували мовою Еллону єдності Ельберу. І не нам судити — добре це, чи погано. Мова еллів зберігалася у храмах, вона була священною мовою волхвів… Аби не кляті моанці з їхньою особливою нехіттю до язичницького духовенства… Але не будемо про лихе… Я сподіваюся віднайти ключа до цієї загадки. Я певен, що княжич Ллєг і його друзі шукали заглибоко. Розгадка лежить на поверхні… «Назвіть правильне слово… Назвіть його значення…» Я знайду в давніх рукописах, які слова наші предки-елли називали правильними. Це і буде ключем до корабля.