Із давньої столиці принесли
Вишневу гілку
В буйному цвітінні…
Князь Непобор є щасливим бачити вас, Повелителю…
— Де б він узявся
Той вишневий квіт, — мовив Вогнедан, усміхаючись
Коли навкруг
Без упину метуть
Сніги тривоги, так на нього схожі.
Повелитель радий знову відвідати прекрасний Сіллон, пане Непоборе…
Вельможні гості опісля Квітану, по якому пройшлася буря повстання, неначе потрапили до іншого світу. Витонченого світу краси, тихих розмов та вишуканих натяків. Дана серед того всього намагалася тихенько принишкнути і бути непомітною, аж Мечислав поцікавився, чи не захворіла часом його люба дружинонька. До того ж вона помітила на бенкеті, який князь Непобор урядив на честь високих гостей, панну Меву, котра поводилася так, ніби бачила її, Дану, вперше… Невже здогадалася про справжню причину рекомого геройства гості?
А князь Непобор був вельми здивований, коли наступного по прибутті дня Повелитель заговорив з ним про корабель.
— Я і не думав, мій пане, — сказав корсар, — що на материку збереглися відомості про справжню суть Леарану. Це завжди було таємницею нашого роду. Навіть Князям «тіней» ми її не довіряли… Корсари-люди вважали його божеством, а срібні вміють мовчати.
— Але вони її знали, Князі «тіней», — зітхнув Вогнедан, — це, любий пане Непоборе, найперша умова таємних воєн — знати те, що є під забороною.
— Назвіть мені ім’я Ельфа, — ледь всміхнувся Непобор, — аби я заборонив йому відвідувати острів.
— Якщо він не зізнається сам…, - мовив Вогнедан з таким же ввічливим усміхом, — то я не маю права відкривати його обличчя. До того ж, мій княже, плітки таки просочувалися з острова на материк.
— Гаразд, — озвався сіллонець, — то якою буде ваша воля?
— Дізнатися побільше, — сказав Вогнедан, — мені потрібна ця зброя. Розкажіть про загибель княжича Ллєга і його воїнів…
— Вони не змогли назвати слово-перепустку, — мовив князь корсарів, — це все, що мені відомо. Вони використали майже всі еллонські слова, котрі означали добрі почуття, або діяння, але захист так і не було знято.
— А імена? — спитав Повелитель.
— Всіх трьох Богорівних, — сказав Непобор, — без скутку.
— Що ж, — мовив Вогнедан, — будемо думати… Можливо мені удасться домовитися з цим цікавим розумом.
— Занадто ризиковано, — мовив сіллонець, — вам не варто…
— Я подумаю, — сказав Повелитель, — і завтра таки навідаюся до печери.
— Воля володаря, — озвався князь, — тільки прошу не забувати про обережність. О, подивіться-но!
Вогнедан підійшов до вікна. У садочку, сповненому квітів, стояла молода пара — Вовк Вигорич та срібна дівчина. Вони про щось розмовляли стиха. Син повстанця обережно відділив від куща сяючий вогник сіллонського зоредиву і простягнув його співбесідниці.
— Ця свавільна Мева, — з ледь помітним роздратуванням мовив князь Непобор.
— Дозвольте, — здивувався Вогнедан, — адже ви самі бажали укласти цей союз.
— Бажав, — погодився корсар, — але наш квітанський соловейко щебече перед сестрою-близнючкою моєї неслухняної онуки. Дівчину в садочку звуть Сіяною, я розріжняю їх душею, а не очима — настільки вони схожі одна на одну з вигляду. Але характери мають зовсім протилежні… Сіяну я хотів залишити при собі, вона занадто ніжна, аби жити між людьми… І маєш — Мева підбила її познайомитися з молодим Вигоричем замість себе.
— Можливо, кохання буде гідною опорою вашій онуці, - зітхнув Вогнедан, — як часто ми робимо те, що воно нам підказує… До речі, мій любий друже… Дивлячись на цю красиву пару…
— Юнак є трохи незграбним, — оцінив Непобор, спостерігаючи, як молодий Вигорич обережно вправляє зоредив в зачіску дівчини, — але не можна багато вимагати від сина шляхтича Збраславського поля… Авжеж, мій Повелителю, я трохи звисока дивлюся на людський рід і це є моїм недоліком. Воюють вони добре, і я мав за честь битися поруч з гідними всілякої пошани кругловухими ельберійцями, але щодо витончености… Так що ви хотіли сказати?
— Що я зрозумів, яким має бути правильне слово Леарана… — ледь всміхнувся Повелитель, — і дивом дивуюся, як ніхто не зрозумів цього раніше. Хто був відповідальним за виправу і прихід сюди дивних?
— Дана Ллєг-Ллон, — озвався Непобор, — так, принаймні, говорять перекази. Принаймні — її рішенням корилися і Сіллур і Ігворр…
— Жоден з цих двох не був її чоловіком, — продовжив Вогнедан, — за князя Ельберу Властимила вона вийшла заміж опісля змінення, давши початок династії правителів з ельфійською кров’ю, котрі ріднилися відтоді лише з чистокровними.