Темної безмісячної ночі у криївці Леарану поволі розсунулася стеля… Корабель піднявся над сплячим Сіллоном і взяв курс на Зелемінь.
З присутніх на борту зберігав спокій лише Вогнедан. Горицвіт та Дана з Мечиславом застигли у кріслах, вражені до глибини душі. Верен з Горяною, яких розташували у жилому відсіку, поставилися до перельоту з меланхолійним сумом, склавши вірша про виріб дивних, котрий пережив своїх хазяїв. Леаран символізував для них крихкість і недовготривалість явного життя, і тому, посумувавши, ці гідні створіння міцно заснули в своїх каютах і не прокидалися до самого Зелеміню.
В темному масиві Зелемінського лісу блиснули вогники… Вогнедан твердою рукою повів корабель на зниження. Сіллона тримала контролю над пультом, але правитель хотів перевірити засвоєні у сонному стані, під шепіт ніжного голосу, знання.
Біля велетенських вогнищ на них очікували воєвода Данаділу Богодар Ставський та князь Зореслав Лемпарт, які і розпалили кострища під керівництвом пана Білозіра Лелега. Веданг раптом згадав, що саме ця ніч є Княжою ніччю Сонцестояння… За навчанням і клопотом приятелі майже не витикалися з сіллонської печери і зовсім забули і про свято і про те, що ця ніч є ніччю народження Дракона. Тож Мечислав одразу запропонував ошелешеним найближчим прямо тут її і відсвяткувати. Щоб пройшов переляк від несподіванки. Ставський, наприклад, був упевненим, що на ці вогні має прилетіти дракон, якого Вогнедан чи-то віднайшов у сплячці на острові Сіллон, чи-то перетворився на нього сам.
Такою незвичною була ця святкова ніч під звуки флейти Повелителя… Так грав Вогнедан, наче всю свою пробуджену душу намагався вкласти в музику. І ввижалися присутнім близькі-далекі зорі, чудні світи, то випалені вогнем, то скуті кригою… І далекий дім еллів біля зорі Сіллон. Ніжні квіти палали там холодним вогнем, велетенські світляки літали вільно над маленькими селищами, лащилися до рук напіврозумні пухнасті крилаті істотки, і сяяли вогнями нечисленні міста, оточені срібними вежами. А поміж дерев, схожих на велетенські кульбаби, бігали, сміючись, срібноволосі й темноволосі діти-дивні.
А потім з неба прийшов ворог… І музика урвалася.
— Я не буду, — сказав Вогнедан одразу посмутнілим своїм воїнам, — грати про погибель Еллону… Вона скрізь однакова — ця погибель… Смерті й пожежі… І дитячі тіла на вулицях… І тупа жорстока злоба завойовників… Сіллона сподівається, що там ще хтось залишився… Що, можливо, елли теж змагаються за волю. Отже нам треба перемогти тут, аби вони могли перемогти там. Бо у світі все зв’язане… Міцніше, ніж ми тут собі думаємо, сидячи в нашому затишному куточку Всесвіту.
— Слава! — видихнув Богодар, — Слава тим, що не складають зброї!
Повелитель позирнув на нього з усміхом, і знову притулив до вуст флейту… «Час прийшов!» — промовляла вона, але без зненависті і злоби… «Так належить! Ми є вільними! Ми будемо вільними! Час прийшов! Хай постане Ельбер Прекрасний! Хай підніметься він з попелу і житиме вічно!»
І Дані, котра принишкла в обіймах коханого, раптом здалося, що музику слухає й задумана Сіллона, жива-нежива істота з голосом Господині Данаділу. Слухає, сумує й радіє водночас. Звичайно, Вогнедан оповідав, що цей розум є штучним… Але ж насолоджуватись красою і гармонією він напевне може, як і вони — люди і дивні. Інакше — для чого взагалі розум…
***
Вогнедан уважно читає книгу Повчань Святого Мейді.
За вікном Збраславської ратуші — звичний уже гамір зелемінського, нині прикордонного містечка. Гамірно тут тому, що терміново укріплюються стіни і будуються приміщення для прикордонної варти. Керує цим пан Рогволод Сережень, нинішній воєвода Зелеміню, і добрий приятель князя Лемпарта.
А Вогнедан, як вже увійшло у нього у звичку, зайняв кабінет головного ратмана, Леслава Тихо- рада. Тут він приймає гінців, тут, за ширмою стоїть його похідне ложе… Час… Де взяти час…
Однак на те, щоб ближче познайомитися з основами мейдизму Повелитель таки вибрав годинку. Він ніколи цим особливо не переймався, знав лише те, що йому сім літ вбивали в голову на уроках закону в школі джур. Ніколи не цікавився, наприклад, чому ненавидять одне одного моанські мейдисти та кіленари… Ніколи не намагався дізнатись більше про визнавців пророка Огами з Гіразану, котрі вважають себе найправильнішими мейдистами знаного світу…