З прибульців від Зорі Сіллон Триглавом не володів ніхто… Але Дана мала міць Вогню, струшувати землею і перетирати каміння на порох порухом руки міг Веданг Сіллур, зцілював Ігворр Ллєг… Можливо, Мейді мав можливість говорити зі вцілілими опісля бійні в Ельбері хото, що бачили на власні очі, як Вогняна Ящірка метала вогняні блискавиці на їхнє військо, а Сіллур розверз під ногами у кінноти бездонне провалля. І може, котрогось з них врятував від смерти цілитель Ллєг, який не робив ріжниці між пораненими, що потребували допомоги.
А отже він, Вогнедан, є отим «звіром-Денницею»… Чорнобожа сила, якби він був дияволом, то принаймні зробив би так, аби йому не довелося терпіти приниження і муки. Битий батогами диявол… Смішно… Але доведи це комусь з вірних мейдистів…
Пробуджуючи в собі силу Триглаву, Вогнедан якось забув про те, що живе у світі, до смерти наляканому всілякими пророцтвами. Його вогонь вдавалося приховувати, принаймні все зводилося до побрехеньок і чуток. А от земну силу бачив пан Дастені, чернець Ордену… Те, що він трохи зціляє, знало багато людей і дивних ще до того, як він ризикнув на пробудження Триглаву. Зробив свої висновки панотець Отін — недарма ж не витримало серце у старого святенника… Ще б пак… Побачити диявола увічі… З Вереном біля ніг і з флейтою в руці…
Скоро на зелемінському кордоні з’явиться моанське військо. Вогнедан очікує лише звістки від котроїсь «тіні», що Імператор Іркан Шостий «помер від удару натуральною смертю». А нового Імператора зватимуть Коронатом Першим.
Що буде коїтися у світі, коли він, Вогнедан, спопелить моанське військо? Ельбер оточений мейдистськими країнами. Єдиним союзником язичникам міг би стати Небесний Лоян, який принишк за Небесними Горами. Та стрий Білозір, котрому довелося там повоювати, говорить, що теперішній Імператор Лояну (як же всі люблять слово «Імперія») захопив владу незаконно, і країну роздирає на частини громадянська війна.
Чи не оголосять святенники Ішторну війну Ельберу во Ім’я Трикутника і Святого Ока? Чи не об'єднаються вони для цього з іншими мейдистськими країнами? Чи не буде змушений Повелитель Ельберу таки зробити те, що йому нашіптував у дитинстві Звір з Безодні Духу?
А саме — спопелити весь знаний світ…
Оце склалася халепа — хоч до ворожки йди, як любить говорити Білозір Лелег. Битися звичайним шляхом — погубити квіт Ельберу. Битися так, як Володар Триглаву — навіки потрапити до всіх Зводів-Літописів як втілення диявола. І жертви… Сотні і тисячі… Нехай моанці самі винні в усьому, нехай їх-то якраз і не варто жаліти, але ж інші…інші… Введені в оману пророцтвом Святого Мейді ішторнійці, белатці, шоррогці, ульгонці…
Чує Вогнедан наче тихе хихотіння. Долинає воно з безодні його душі, де звіра надійно припнуто на ланцюг.
«Виріши це… Зладнай з цим… Що ти маєш робити, Вогнедане? Дати винищити своїх? Самому понищити невинних? Що маєш робити?»
Повелитель відкладає Повчання набік і бере Сувій Сіллура. Треба трохи відпочити від усіх цих мейдистських див і суперечок. Ох, якби поштивий старий вельможа з Лугерби ніколи не покидав свого палацу.
«Назустріч Ведангу Сіллуру, — мерехтять перед очима знайомі, сотні разів перечитані рядки, — вийшов вельможа з Гаррасу в бойовім обладунку… І промовив: «Ти є чаклуном, противний нашим Богам чужоземець, а я не боюся чарів, і тому вийшов на битву, певний того, що заслужу славну загибель.» «Я не чаклун, — відказав Сіллур, — і не збираюся вживати жодних чарів. Ти вважаєш себе хоробрим, воїне з-за гір, котрий прийшов напастувати землю, що дала мені притулок? Ставай до битви, завойовнику — мій меч проти твого меча…»
— «Мій меч проти твого меча», — повторює Вогнедан, — «мій меч…»
Чому зараз нема звичаю поєдинкувати керманичам? Чому не можна вийти проти Короната з мечем?
Але ж можна… Вогнедан підводить голову, і в синіх його очах спалахують веселі іскри… Можна…А чому б ні?
Він, Вогнедан, нині має змогу впливати на людський розум… Навіть на цілий натовп… Невже він не зможе вплинути на відстані на якогось пана Короната. І надавити на нього так, аби він прийняв виклик на двобій. Зрештою, двобої є тепер у звичаї моанської знаті. До того ж, моанці ще не звикнуть до імператорського титулу князя Астенського… Та й Його Могутність Корог Перший особисто приймав участь у боях з шоррогцями…