Отже — поєдинок… Гаразд… Коронат відправляється до пекла… Але військо… Що робити з військом…
А отут і знадобиться корабель… Вогнедан уже знає, що на Сіллонеллі є випромінювачі, здатні навести панічний жах на тисячі людей. Ними користувалися Господиня Данаділу та Веданг Сіллур, опісля того, як добряче налякали кочівників своїми здібностями. Спершу — досить велика кількість воїнів, загиблих від чародійства, потім промінь панічного жаху, і орда кинулася тікати врізнобіч.
В старі добрі часи чаклунство та чародійство було чимось близьким та звичайним. Нині, завдяки мейдизму, ним лякають дітей… Як би його, усе ж таки, обійтися без чародійства?
Вогнедан з хвилину намагається зв’язатися подумки з Ведангом, тоді облишає марні спроби. Напевне, Меч та Дана знову десь воркують, мов пара голубків.
— Світляне! — гукає він в напіврозчинені двері, і до покоїку входить паж, котрий є нині на чергуванні. Статечний кругловухий квітанський хлопчик років десяти..
— Слухаю, ясний пане…
Пажа цього рекомендував йому Крук, князь Квітанський. В листі з рекомендаціями старий повстанець написав коротко: «цілком надійний»
Цілком надійний Світлян дивиться йому в очі, очікуючи наказу. Вогнедан намагається накласти на його лице риси того, іншого Світляна… Не виходить… Він почав забувати лице друга… Могутня пам’ять у Повелителя, могутня, але не безмежна… Загиблі друзі стають в ній безтілесними тінями…
— Твоє родове прізвище Ластівка? — запитує Вогнедан, — а з якого хутора?
— З Ластівчиного Гнізда, — відповідає хлопчина, — а, власне, з села Вільного. З хутора нас вичистили, ще як мене й на світі не було. Батькам довелося перебратися до родичів.
Отже, хлопчина народився рабом… Ластівка… Ластів’ятко…
— Я родич пана Стаха Ластівки, — говорить хлопчина, сприйнявши за зле мовчанку Вогнедана, — ми були шляхтичі, доки нас не записали до реєстру… Звісно, кругловухі…
— Пан Стах, — пригадує собі Вогнедан, — друг Стах… Мені за нього оповідав князь Квітанський. А моанець, що був вашим хазяїном, звався паном Клівзіним?
— Атож, — стверджує хлопчина, — ви не думайте, що я якийсь там… Я зв’язок тримав… Між другом Стахом та людьми його боївки. Мені довіряв сам Чорний Крук…
— Цілком надійний, — зітхає Вогнедан, — коли у тебе вкрали дитинство, мій Світлячок?
— Світлячком мене, — говорить хлопець ледь розгублено, — тільки мама…
— У мене був друг з Квітану, — ласкаво говорить Повелитель, — він загинув… Я його так називав… А мій паж має бути моїм цілком надійним другом. Так от, друже Світлячок, знайди-но мені пана Мечислава. Ти тут новачок, але…
— О, хто ж не знає Золотого Дракона! — вигукує хлопчина у захваті, - я зараз, ясний пане…
Новий паж дійсно впорався швидко. Ось Вогнедан вже чує тупотіння його ніжок у передпокої, а за ним безшелесно заходить усміхнений Веданг.
— Оце дитя, — говорить Дракон, — підходить до мене й говорить, серйозно так: «Друже Мечиславе, вас хоче бачити Повелитель Ельберу». Я одразу відчув себе наполовину підпільником, наполовину змовником.
— Зараз ми з тобою і займемось змовою, — говорить Вогнедан, — друже Світлячок, говори усім, що я зайнятий, і доповідай лише про відвідувачів у важливих справах.
Паж серйозно киває головою і щезає за дверима.
Веданг вислухав міркування Вогнедана дуже уважно. Тоді кивнув головою.
— Знаєш, — мовив, — можливо, сила Триглаву навмисне тобі була дана Богами, щоб ти оволодів нею у зрілі літа…. Можливо, тоді ти зрозумів би, що краще її не використовувати. Часи нині дійсно не ті… Я пам’ятаю те місце з «Сувоя Сіллура»… Ворожий воїн там лише обурюється, що супротивник вийшов проти нього з нерівною зброєю. Сіллур був воїном, але, по тодішньому розумінню, і чаклуном. Тож він мав поєдинкувати з чародієм, а не з майстром меча. А нині, варто тобі блиснути, і мейдисти всього знаного світу кричатимуть про його кінець.
— Боги, — мовив Вогнедан з несмаком, — ну чого нам так не щастить… Ризикувати не просто головою — розумом своїм і Дани, отримати Силу… І що далі? Боятися її використати, аби не розв’язати проти Ельберу війни за віру?
— У мене є блискуча думка, — сказав Веданг, — приймаємо за основу поєдинок… Причому, все має бути як належить… Бій поміж вишикуваними військами… Дві пари — ти з Коронатом, і я…. Скажімо — з паном Гросатіним. Ми перемагаємо! Брате Вогнедане, невже нам не здолати цих двох мерзотників самими мечами? Та я зжеру пана Егона… Опісля того в повітрі з’являється «Сіллонелл». Раптово виникає з нізвідки…