Князь Гросатін розтрубив на всю Імперію, ніби його дружина була коханкою «нелюдя Зельма». Іркан не міг стримати посмішки при цій звістці. Пані Еліяна, при всіх її чудових душевних якостях, все таки не дуже підходить на ролю коханки «першого джиґуна Імперії». Князь Егон стверджує навіть, що старший син пані Ели є звіреням… Теж дурниця — хлопчик схожий на матір, це так, але щось у ньому є і від пана Егона. Дівчинка ж схожа на татка одне до одного — очі, волосся… Пані княгиня, зрозумівши, що Його Могутність і справді не здатний її захистити, сповістила його про те, що спробує виїхати з Імперії. Через збунтований Моахетанг до белатського кордону. Це було небезпечно, біженці звідти оповідали жахливі речі, але пані Еліяна заявила, що краще нехай її разом з дітьми зарубає сокирою хетанський селюк за те, що вони є моанцями, аніж вона віддасть дітей збоченцю-чоловіку, котрий зробить з них таких самих збоченців. Наступного ж дня запилюжена карета княгині Гросатіної вирушила на Південь.
Іркан серйозно думав про те, якби відправити зі столиці Альдону. Засновник нової династії взагалі-то не повинен був одразу сваритися з Ішторном, зробивши щось зле колишній Імператриці. Але Коронат не тільки вважався божевільним — він був божевільним. «Ви любите старовину? — спитав він у полоненого барона Неззу, — я дам вам повну змогу нею намилуватися…»
Барона Неззу повісили вниз головою на брамі його ж міста, взятого Північними Ровтами. Напівмертвого барона Срегії Коронат звелів набити на палю і поставити це жахливе знаряддя навпроти того місця, де помирав його приятель. Тут таки стояла шибениця з повішеним на ній тілом старого князя Дагона Гросатіна, загиблого у битві. Клятий Егон навіть не спробував поховати батька по-людському. А може він і сам уже боявся свого дружка-астеонця.
Зрештою, Іркан запропонував дружині виїхати до Ішторну «навідати родичів». Пані Альдона не була такою відважною, як моанка Еліяна, або просто не хотіла віддаватися на милість князя Зельма. Тому вона збиралася вибратися з Імперії через моозький порт Сірагону. Нині вона потиху збиралася до від’їзду, тягнучи час, все на щось сподіваючись.
Альдона… Його вірна жона, незважаючи на всіх її коханців. Принаймні — вона була вірною Імперії і династії Чоррінів. Для чого їй гинути разом з ним? Іркан бажав їй успіху, незалежно від власної долі.
І ще з ним зоставалися Чоррін Ідрен… Палацова рота охорони. Єдине, що залишилося від хетанських полків. Іркан забрав до палацової служби навіть охоронців Цитаделі. Командував ними капітан Моан Квітін. Спокійний і виважений непримітний чоловік.
Дітей з Моанської військової школи Імператор дозволив розібрати батькам-втікачам, котрі прибули з Моахетангу. Тих, за ким ніхто не приїхав, розподілили по ріжним військовим школам вже не вирізняючи походження. Нині в школі ще залишилося десятки три хлопчиків з останніх примусових наборів. Князь Рімін, котрий сам мав охорону з Чоррін Ідрен і займався отим розподіленням, доповів Його Могутньости, що не вважає доцільним робити з примусовиків військових. Занадто часто вони зраджували, ці зеленухи. Взяти хоча б князя Парда… У нього, Ріміна, в охороні немає жодного примусовика. Всі ті, кого батьки віддали навчатися по власній волі.
Імператор опісля цієї розмови викликав капітана Квітіна і запитав, чи багато серед його вояків отих зеленух. Капітан відповів, що жодного. Більшість дорослих примусовиків йшли служити до Моахетангу, а не до імператорської охорони.
Що ж, хоч це добре… Принаймні, можна спокійно спати, знаючи, що тебе не заріжуть уві сні.
Сни Імператору Іркану останнім часом снилися лихі. Чорні і тривожні… Снився загиблий брат Генд, єдина людина, котра насправді любила його… Бідолашний напівкровний принц… Він так довіряв цьому зраднику Зельму… Якби він не дав йому звання Імперського Протектора… А втім, хто скаже, що князь Фотін Зелемінський був би кращим… А він домагався такого ж звання… Шакали біля помираючого лева… Шакали біля трону…
Альдона говорила, ніби з Моахетангу доносять, що князь Зельм проголосив незалежність провінції, а себе — її правителем під язичницьким ім’ям Вогнедан… Дурниці… Які дурниці… Вся ця так звана незалежність потрібна «вельможній нелюді», як називав в своїх доносах суперника князь Фотін, задля того, щоб захопити імператорську владу. Адже Зельм теж його, Іркана, родич. Навіть ближчий, аніж Коронат.