Іркан зітхає. Принаймні, князь Зельм відпустив би його до монастиря. Імператор ще не забув ласкаву руку на своєму чолі, яка начебто відсмоктувала біль. Щоб там не було — це не Коронат Астеонський. Іркан знає, що моанська знать, однак, аби їй дати вибір, вибрала б Короната. «Що ви, панове… Хетанська нелюдь… Битий батогами князь… Нізащо… А Коронат, принаймні, буде правити твердою рукою. Нехай він є падлюкою, божевільцем і збоченцем — але ж свій…»
— Ваша Могутньосте!
Ні, це не голос зі сну… Це капітан Квітін…
— Ваша Могутньосте, у місті Північні Ровти…
Іркан підводиться на ложі. Він мав про це знати… Принаймні не від Гаратто, так від Альдони. Ох, як все болить… А Ролла, Імператорський Лікар, втік одним із перших… Його наступник-моанець зовсім не вміє тамувати біль.
— Де Її Могутність?
- Імператриці немає у палаці, - доповідає Квітін, — як і її ішторнійської варти.
Отже, його покинула й Альдона. Тепер дійсно все… А втім… Імператору, оточеному ворогами, нікуди тікати зі своєї столиці.
— Пане Квітін, покличте моїх слуг, я хочу одягтися.
Квітін, блідий і спокійний, виконує наказ. Перелякана челядь вбирає останнього Чорріна у злототкані шати. Капітан застиг біля дверей. Врешті озивається тихо:
— Мій Імператоре, що нам робити?
— Те, що підказує честь, «яструбок», — відповідає йому юнак у важкій одежі, - я бажаю помолитися і висповідатися… У мене буде на це час?
— Буде, — відповідає капітан, — не поспішайте, Ваша Могутньосте…
Імператор читає останню молитву в палацовій каплиці. Всмерть переляканий священик вділяє йому прощення й розгрішення. В палаці тим часом іде бій… Чоррін Ідрен тримають оборону проти «сірих» вояків з Північних Ровт зі звичною для них затятістю. Іркан прислухається до звуків бою і намагається заглибитися в молитву. Йому навіть не страшно, гидко… Коронат Астеонський на троні Чоррінів… Краще вже дійсно вмерти і цього не бачити.
Двері в капличку розчахуються з гуркотом. Моан Квітін з рештками свого загону поволі відступають вглиб каплиці… Брязкіт зброї ріже слух. В двері лізуть і лізуть вояки Короната.
Імператор не бажає дивитися на кровопролиття. Але все таки оглядається тільки раз, коли вмираючий капітан Квітін вигукує йому здравицю. Тоді знову повертається лицем до вівтаря.
Тиша… Раптова тиша… І впевнені владні кроки.
— Все молимося? — питає знайомий глумливий голос, — тобі таки й насправді потрібно до монастиря, Чорріне… А де Альдона? Де шлюха, котра спала з хетанськими недолюдками? Це ж ви з нею зупинили страту князя Зельма? А тепер мені доведеться утруднювати себе полюванням на гостровухих…
Іркан не обертається… Він зосередився на молитві. Смерть не має його турбувати. Там, попереду, небесний суд, Святий Мейді, що молиться за грішників… І вирок… Дай Бог, щоб милосердний…
Щось обвиває його шию… Шарф… Тонка смуга тканини…
— Боже, — шепоче Імператор, — благаю Тебе, аби я зустрів там свого брата Генда… Милосердю Твоєму доручаю душу свою…
Коронат Астеонський розчаровано дивиться на тіло біля своїх ніг. Він сподівався, що Іркан, принаймні, проситиме відправити його до монастиря… Та останній Чоррін не захотів промовити до нього й слова. Що ж… тим гірше для нього самого.
— Нехай оповісники розкажуть, — говорить він гучним голосом, — що нині Імператором Моанії є Коронат Перший Астеон-Чоррін. Іркан Шостий Чоррін помер від удару… Він давно хворів, бідолаха. Цілком натуральна смерть.
***
— Говорять, — шепоче в напівтемряві казарми джура Предмир, — що Його Могутність помер від удару. Я чув, як про це говорили вихователі.
Зеленухи збилися докупи на кількох ліжках. Їх три десятки — все, що залишилося від Моанської школи чоррів. Цього літа зі школи зникли всі зелепуцьки. За більшістю їх приїхали батьки… Налякані, часом в бідному запилюженому вбранні…
Південь повстав… Чотири полки Чоррін Ідрен полягли в бою… З ними — курсанти-старшокурсники… Загинув Імперський Воєвода…
За ними, примусовиками, не приїде ніхто… Якби батьки й захотіли — хто їх тепер пропустить до Моани… Їх давно вже не муштрують, заняття цього року йшли сяк-так, а влітку і зовсім припинилися… Навіть перестали карати різками — вихователям нині не до них. Всюдисущий джура Предмир оповідав, що старі чорри вже обговорюють питання на що їм жити опісля відставки.
— А хто є нині Імператором? — питає стиха один з наймолодших, джура Гаїв.