— Мертві не наказують, — змінюється голос юного Парда. Тепер поруч з ним стоїть юнак у блакитному. І Власт здригається від несподіванки, зрозумівши, що волосся Повелителя припорошене сивиною, а очі, сповнені холодного спокою, наче вбирають в себе зранений дух джури Вишенського, — а ти слухатимеш мене, бо я наказую тобі за правом крові.
Хмара збирається на видноколі… Чорна хмара…
- Іменем Бога Грому! — говорить синьоокий, — деревце прагне дощу!
Хльоснула злива з ясного неба… З хмари загуркотів грім…
Властислав отямився і зрозумів, що плаче болісно і безтямно. І що його, ридаючого, підтримує батько Всеслав… Нема поруч Повелителя. Його рівний голос чується вже за дверима зали.
— Він що, чаклун? — питає хлопець все ще схлипуючи.
— Ні, синку, — відповідає старший Вишенський, — він Великий Ельф, обіцяний Ельберу Визволитель... Ти бажав, аби тобі наказували — нині ти у нього на службі. Будеш пажем Повелителя, це честь для підлітка з доброго роду.
— А ми що — добрий рід? — питає Власт розгублено.
— Один з найдавніших родів Данаділу, — з гордістю говорить Всеслав, — наші предки нічим і ніколи не зганьбили себе. Життя їх часто було коротким, але прекрасним, немов вишневий квіт.
— В такому разі я маю померти, — понуро говорить хлопець, — бо за сім років зганьбив себе не раз і не двічі…
— Це судити Повелителю, — мовить Всеслав, обережно пестячи коротке волосся сина, — а він сказав мені, що твій дух ще живий, і ти в стані воскресити родове деревце. А душевні рани загояться, бо ти будеш поруч з Великим Ельфом, від якого лине Сила Триглаву.
Власт хоче сказати щось зле, або лайнутися вголос. Однак не може… Замість того схиляє голову батькові на груди і просить:
— Розкажіть… про маму… Будь ласка….
***
Вогнедан задоволений з того, як ідуть справи.
Військо вже зібране… Табір укріплено, вибрано позиції для гармат…
Ніхто нічого не підозрює… Нічогісінько.
З Боговлади приїхала Вишенька. Повелитель радий, що вона поруч — з нею йому затишно. Юна красуня, похмура і гордовита, знову кружляє довкола нього тінню, наче нічний птах.
Вчора трапилася пригода, смішна й сумна водночас… Варта затримала на шляху карету з моанською родиною, котра їхала на Південь… Жінка в кареті заявила, що вона є княгинею Гросатіною і бажає побачити князя Чорногорського.
Звісно, він прийняв пані княгиню в залі ратуші. Бідолашна Ела схудла трохи не втричі. Сукня, вже й так перешита, висіла на ній мішком. Вона тримала за руку маленького рудого хлопчика, а поруч нянька, налякана до смерти виглядом нелюдей, притискала до серця чорняву дівчинку з ординськими оченятами пана Егона.
— Елочко, — лагідно сказав Вогнедан, — що сталося?
Пані Еліяна блиснула очима — вони у неї виявилися несподівано великими і ясноблакитними, як-то часто буває у рудоволосих — і стала оповідати.
Багато чого з її оповіді Вогнедан уже знав від своїх вивідачів. В тому числі і про Неззьку битву, і про страшну загибель барона Гровтіна… Але завжди цікавіше послухати очевидця.
Пані Еліяна на всі заставки кляла свого чоловіка, котрий пішов проти власного батька і став причиною загибелі її свекра. Кляла катюгу Короната, котрий замучив на смерть барона Неззу. Звістка про смерть Імператора від удару наздогнала її уже в Страгії.
— Від удару, — шипіла Ела, — атож… Від удару мечем, напевне… Або — сокирою по голові… Бідолашний Його Могутність… Він дав мені авдиєнцію… Сказав, що не зможе захистити й себе і порадив пересидіти оце божевілля в Ільзноні. Я перевела доходи з батькових маєтків за останні три роки до одного з белатських Торгових Домів. Принаймні, паскудник Егон не зробить моїх дітей жебраками. Але єдиний шлях суходолом до Белату — через ваш незалежний Моахетанг… Море контролює фльота, котра у владі князя Астеонського. У мене не було вибору — або здатися йому, або — вам. Ви це добре вигадали з оцією незалежністю, пане князю…Нині мені потрібна охоронна грамота, підписана вами, а в майбутньому не забудьте запросити мене до Моани на коронацію, коли будете приміряти імператорський вінець.
Вогнедан усміхнувся. Ця баєчка про його наміри захопити трон Чоррінів, розповсюджена воїнами Ольга, працювала й досі.
— Я сподіваюся, — продовжувала Ела, — що, використавши бидло, ви вже спромоглися загнати його в стійла. Мені потрібно проїхати через отой ваш Тарг, чи як він там зветься? Куїтан? Сподіваюся, що там уже панує спокій і порядок… Я чула, що ваш друг, отой, що не вміє добре співати, очолив бунт мужиків, озброєних косами. Він же титулований дворянин, хоч і небагатий. Вам треба його повісити, ваша ясновельможність — той, хто зрадив свій стан, зрадить ще раз.