— Ну, Войниця по нашим землям тече, а отже — панська, — зітхає Купава, — от не було більше сорому — так стали моанськими кріпаками…
— Зачиняйте вікна, тату, до нас лізе чорт у хату, — говорить хлопчина вже без усміху, — та годі, синку, аби не моанець…
Обидві жінки дивляться, як розквітає в чорних очах малого багряний вогонь і перезираються з похмурим задоволенням.
— Виросту — поборемось, — вирікає хлопець, — тітонько Людмило, дайте мені хліба, і я побіг на вежу…
Коли хлопчина зі шматком хліба в руці щезає за дверима, Людмила говорить стиха:
— Ой, Купавонько, що ж воно росте? І що виросте?
— Добра людина виросте — відтинає Купава, — я бо вже про це подбаю… Не Шрежін це буде, а Веданг… Дракон від крові Ружени… І він помститься за панну… Так, як мстять Дракони.
— На батька нацьковувати сина…, - вагається Людмила.
— Я б цього ґвалтівника Шрежіна давно б сама придушила, — аж шипить від люті Купава, — аби не отой його заповіт… Про те, щоб всіх людей з обох селищ продати на копальні у випадку його наглої смерті… Але я таки вирощу на нього меча… Ружена Руженича… І панна тоді заспокоїться в гробі… Вона ж так побивалася перед смертю, що син її буде схожим на батька… Таким же паскудою… А не бути цьому! Я, Купава Тополина, сім років тому присягнула — хлопець або буде нашим, або я сама його уб’ю…
А хлопець вже підіймається нагору по запилюженим крутим сходинкам…
Сім років тому на цій самій вежі дядько хлопчика віддав під покровительство Богів і духів цієї землі свою дружину Конвалію і її майбутніх дітей. Та не відає цього син Ружени… Тут, на вежі є кімната, звідки і можна вийти на сторожовий майданчик просто неба…
Нині в кімнаті чистенько і упорядковано… Хоча враження таке, що сюди похапцем зносили речі з усього замку. Попід стінами скрині… На скринях стоять малювання в рамах… Деякі — без рам, акуратно згорнені у сувій.
Хлопчина розгортає решту малювань… До верху кожного прироблено дерев’яну планочку з мотузочком. А між каменями стіни вбито цвяхи, і замазано глиною, аби краще трималися.
І ось усі малювання на місцях. Зі стін кімнатки на малого Руженича дивляться Веданги… Багато малювань пошкоджено, на одному видно слід від чобота… Малий на це не зважає…
— Воїрад, син Воїслава, — повторює він імена роду, — Воїсвіт, Вітезслав, Воїбор, Воїслав, Воїн…
Зображення Воїслава, сина Вартислава, охоронця Останнього Повелителя серед малювань нема… Але меткий хлопчина вже перечитав усі сувої, що лежать у скринях. І знає, де те зображення є… В Ігворрі, у чорногорських князів… При чому — заховане у скарбниці… Малювання те зроблене на шовку і цінне тим, що на ньому вони обидва — Вогнедан, син Святослава та його побратим… Мрія Ружена — колись на той малюнок подивитись. Та тільки — хто пустить сина Шрежіна в скарбницю князів Чорногори…
Окремо притулено до стіни портрет дівчини в чорній сукні з золотою облямівкою… І з трояндою на грудях… Теж майже чорною… Дівчина — дивна з роду Драконів… Чорна Троянда Півдня…
— Мамо, — ніжно говорить Ружен, — вітаю, мамо…
Біля малювання глиняний глек з прив’ялими вже квітами. Хлопець про все подбав — приніс води у слоїку, і обережно вийняв з-під сорочки троянду… Троянду цю він поцупив ще затемно, для чого довелося пробігтися аж до воєводського селища Яруги і пробратися до теплиць самого пана воєводи… Пригода була ще та… Аби його піймали…Те, що він княжич — на лобі в нього не написано, швидше — навпаки… Однак — це вже не перша вилазка Ружена по дорогі квіти. Повернувся цього разу він щасливо, не те, що минулого разу, коли за ним гналися з собаками аж до самої річки Войниці. Заховав квітку внизу, у залі вежі, і побіг до діда Грозана вчитися рибу ловити.
Стоїть троянда у глеку… Майже така сама, як у мами на сукні…
— Чорна троянда, — повторює хлопець, — чорна ружа… Мама — Ружена, а я — Ружен…
Так йому Купава наспівувала маленьким… Мама — Ружена, ти — Ружен… Шрежін, щоправда, зве сина Кеяном, під цим ім’ям він його і до закону ввів, Але хлопець ніколи на це ім’я не відгукується. І татком батька не зве, а все — Шрежін… Або насмішкувато — пан Шрежін…
Ненька Купава хлопцю замість матері. З дитинства вона з ним поруч, з дитинства чує хлопець страшнувату оповідь про те, що «Шрежін» довів його маму до смерті… Як довів — не оповідає Купава, говорить — малий ще…Та здогадується хлопець… Малий то він малий, але вже надивився всякого… То до пана Ногіна приїздили гулящі дівки з Дубна… То сам пан Шрежін заявиться з якоюсь… Щоправда — надовго не залишається. І ніколи не ночує в Гнізді Драконів.