— Оце! — сказав Мечислав, заходячи до зали, — панночко Елочко… Перепрошую, пані Еліяно… Це ж за що ви вимагаєте повісити бідного дворянина?
— За те, — холоднокровно мовила Ела, — що ви доводили зграєю здичавілих мужиків. Що ви зробили з воєводою Радину? Він був другом нашої родини…
— Ну, пан радинський воєвода загинув при штурмі міста, — мовив Веданг, — війна війною… Я пропонував йому здатися, але пан Глефтін гордо відповів, що не веде перемовин з худобою. Я шаную гордість, але ж хто не здається, той гине… До того ж мої воїни були вершками селянського стану мого князівства. Найвідважніші… Такі гарні хлопці… Ми вломилися до того клятого Радину як чорти до вираю святого Мейді… Ну, а пан Глефтін опинився у нас на дорозі разом з моанською залогою… А косами нам довелося битися, бо зброю ще не було підвезено і роздано.
— Моанська Імперія поволі втрачає глузд, — зло сказала пані Еліяна, — добре, менше з тим. Якщо ви маєте вплив на збунтованих скотів, пане князю Ведангський, то може попрохаєте їх, аби мене з дітьми випустили за межі країни?
— Ну, — хмикнув Дракон, — це не стільки до мене, скільки до князя Квітанського. Його ясновельможність Крук випише вам дозвіл на проїзд і дасть супровід.
— Це якийсь новий титул, — пирхнула Еліяна, — я не здивуюся, якщо під ним ховається отой «куїтанський упир», яким мене лякали дорогою сюди. Я можу десь перепочити? Моя челядь налякана і недієздатна. Вони всі бояться нелюдей і упирів. Я не боюся нічого. Перед своїм відбуттям я таки зламала носа пану Егону. А тоді замкнула його у спочивальні і звеліла закладати карету.
Мечислав реготав вже не криючись. Вогнедан, теж усміхаючись, гукнув пажа і попрохав його покликати Вишеньку. Пані Еліяну з дітьми було віддано під опіку дружини Повелителя. Княгиня Гросатіна обдивилася сяючу трохи зловісною красою ельфійку і ледве чутно зітхнула, щось згадавши.
Князь Квітанський, посміюючись, виписав рудій моанській княгині дозвіл на проїзд його землями, і наступного дня її карета погуркотіла Предславським шляхом. Княгиня Гросатіна перечитала дозвіл, роздивилася охоронну грамоту, яку дав їй Вогнедан, і задоволено відкинулася на подушки карети. Все таки моанці завжди зверху, як говорив її небіжчик-татусь. Кляті хетанські дикуни не насмілилися чинити їй перешкод… А щодо князя Зельма… Коли він стане Імператором, вона повернеться до Моани… Якщо ж під час нового перевороту щось трапиться з паном Егоном Гросатіним — на все Божа воля. Вона, Еліяна, за ним не плакатиме. Тим більше, колись вона подобалася Зельму Чорногорському і незграбною товстункою, а нині пані Ела, хвала Богу за маленькі милості, має непогану постать… Імператриця завжди одна, а от фавориток у Імператора може бути декілька.
Вогнедан з Мечиславом ще довго згадували руду княгиню як зразок «загадкової моанської душі». Вишенька гнівно пирхала, здогадуючись, що пані Еліяна не просто так наважилася просити у колишнього неззького в’язня охоронних грамот. А пан Крук Квітанський висловився про пані княгиню коротко і ємко:
— Хоробра сволота… Чого я і не покарав друга Стаха, коли той наказав повісити подібну паскуду.
Отже, Вогнедан усміхається, згадуючи вчорашню і сьогоднішню веремію з пані Елою. Тоді гукає:
— Власте!
Колишній джура Вишеньский входить до кабінету боком, схиливши голову.
— Що з вашим обличчям? — запитує Повелитель.
— Упав, — понуро говорить Власт.
Вогнедан знає, що Властислав побився зі Світляном Ластівкою, котрий закинув йому щось єхидне щодо зеленого однострою. Але кривдника джура Вишенський не видає. Це було відзнакою непокірних начальству курсантів. — не доносити навіть на явного ворога.
— Сядьте біля мене, — велить Вогнедан, і коли хлопець вмощується на стільчику біля його ніг, кладе йому на голову руку. І під цим теплим дотиком Власт поринає в глибини духу, туди, де деревце з білими квітами, незважаючи ні на що поволі відживає під струменями літньої зливи.
А старший пан Вишенський знову на завданні. Вони з Богданом відстежують рух Коронатового війська.
Гомін у дворі… Голос пана Ольга…
— Мій Повелителю…
Князь Данадільський ще й досі сердиться на нього за оцю вигадку з поєдинком. Він заходить до кімнати, суворий і напружений як ніколи.