Белатець на службі Ордену остаточно упевнився, що має справу з дияволом. Перемовини зайшли у глухий кут. Опинився в будинку Ролли пан Дастені звичайним чином — зайшов навідати хворого небожа. Бувають же такі збіги обставин… І де взявся отой Келат Веркін з його срібною кулею…
Другим Вогнедановим жахом був той день, вірніше та ніч, коли трохи не загинув Мечислав. На третій рік Незалежності Веданг став щасливим батьком гарнесенького хлопчика з чорними «драконячими» оченятами і ніжним матовим личком, успадкованим від Дани Пард. Дитя було гордістю всіх Трьох Родів — перший спадкоємець слави пращурів, народжений на волі.
Через півроку опісля того Повелитель з Даною перебували у зелемінському лісі, де знаходився у сховку «Сіллонелл». Вогнедан барився відводити його на Сіллон — занадто реальною була можливість нової війни. Як не з моанцями, то з ішторнійцями. Обговорювалося навіть питання, щоб тримати корабель у Чорногорі, поближче до ішторнійського кордону. Ну, а Вогнедан з сестрою використовували кожну можливість, аби навчитися чомусь від розуму Леарану, котрий звався жіночим ім’ям.
Ясна річ, що з ними тоді був і Горицвіт, котрий вважався нині визнаним знавцем секретів «Сіллонеллу». Дитину Дана залишила в Гнізді Драконів на руках Купави Тополини та люблячого татка, котрий няньчився з малюком ще більше, аніж Купава.
І от, під час навчання у сні, Вогнедан відчув якийсь тривожний поштовх в глибинах духу. Пробуджувався він від того штучного сну як зазвичай поступово. Дана отямилася одночасно з братом, і Повелитель ніколи не забуде, як вона глянула на нього, коли в розум обох двійнят увірвався біль навпіл з божевіллям гинучого Веданга.
Мечислав кричав їм про загибель сина… Про те, що він є незмінним і вірним… Про те, що гине нескореним… Про те, що не вберіг своє дитя… Вони так і не втямили, що сталося… Перелякана всмерть Дана ухопила брата за руку і намагалася уявити собі спочивальню Гнізда Драконів. Але передсмертний крик в її розумі не давав їй зосередитися. І тоді Вогнедан звелів Горицвіту піднімати «Сіллонелл».
Замок Ведангів був вкритий темрявою. Мечислав перебудовував старий дім, і тому майже всі челядь нині жила у прибудовах. Світилося лише вікно спочивальні. Тієї спочивальні, що виходила на яр.
Вогнедан став у розчиненому люці, як колись Дана над полем Предслави. І стрибнув просто у відчинене навстіж вікно. Миті йому вистачило, щоб зрозуміти, що сталося. І спалахнув вогонь Триглаву…
Моанські пси з Цитаделі… Вони прив’язали Мечислава до канапи з високою спинкою. Дракон був чи-то непритомний, чи-то вже мертвий: його голос згас в головах двійнят кілька хвилин тому. Колиска біля подружнього ложа… Дитини там не було… Порожня колиска…
Вогнедан убив їх одразу. Він уже міг убивати, не ризикуючи рознести половину замку. Він навіть не втямив, скільки там було людей… Не пам’ятав їх облич… Залишився тільки один — котрий стояв біля Мечислава зі скривавленим ножем в руці. Поганець заскочив за канапу, прикрившись зв’язаним бранцем.
— Зельме, — сказав він білими від жаху губами. За спиною Вогнедана металися у вогні люди. Кричали… Падали… Зайнялася запона на ложі…
— Джуро Лускін, — прошипів Повелитель. Він пізнав ворога миттєво.
— Давай… домовимося, — сказав колишній однокурсник, — За мене заплатять… Імператор мене цінує…
Вогнедан про це знав. Ольг сповістив його якось, що місце пана Гаратто при Корогу Другому займає молодий, але дуже діяльний пан Хорд Лускін. Оті банди, котрі йшли зі Страгії під виглядом чорногорських вояків, були його витвором.
— Я не ціную сміття, — виплюнув Вогнедан, — я його спалюю.
— Твій друг ще живий, — прошепотів Хорд, — ти вб’єш і його…
— Ні, - мовив Вогнедан, — не вб’ю… Здохни, зелепуцьку…
Вогню він не вжив, щоб не зачепити Мечислава. Отой поштовх, що перетирав на порох каміння, розмазав Лускіна по стіні… В буквальному сенсі… Видовище було на рідкість огидним.
А те, що вони зробили з Мечиславом було страшним. Глибокі порізи на грудях Веданга складалися в руни Корогви… Головний Хорунжий… Сила і Слава… Йому для чогось зав’язали очі, і Вогнедан зірвав ганчірку, зустрівши безтямний погляд друга. Зрозумів, що моанці боялися, що Дракон якось вплине на їхні мізки… Дійсно, останнім часом Меч далеко пройшов стежиною духу…