Вниз і вниз веде стежина… І раптом двоє подорожніх виходять на рівне… Хлопець скрикує від захвату… Це дно яру, а посеред нього…величеньке озеро, що принишкло поміж куп дерев. І вся ця місцина з чотирьох боків оточена урвищем… Наче стоїш на дні прірви…
— Озеро Веданг Сіллур, — говорить Купава, — назване так на честь пращура Драконів, котрий зійшов з небес…Говорять, ніби він спочиває на дні цього озера в срібній труні…
- І може прокинутись? — боязко питає хлопець.
— Ні, - відповідає Купава, — бо дух його пішов до світу Богів, і нині є нам покровителем… Всьому Ельберу, а найбільше — Ведангам та наближеним до їхнього роду.
Від дерев посвистує варта з сільських хлопців. Святкувати Сонцестояння на воєводських землях заборонено. Власне, воно скрізь заборонене, оте святкування, але чорногорські князі дивляться на це крізь пальці, а то і самі приєднуються до люду. А тут лише дивись, якби не втрапити до рук або воєводським посіпакам з Дубна, або й охоронцям пана управителя. Хоч вони й байдикують цілими днями, в той час, коли добрі люди працюють, але якраз цієї ночі з них станеться понишпорити яром.
Купаву з малим пропускають безборонно… Вони сідають під розкидистим в’язом, і Ружен спостерігає зацікавлено, як хлопці під наглядом діда з Воїданова на ім’я Святомир, про якого малий чув, що він чи-то волхв, чи-то відун, складають дрова для святкового вогнища…
— До святого Огню кличу Богів у поміч! — закликає дідо, — Цей вогонь, народжений світлом, підкорить темряву! Він бо перший жрець, безсмертний серед смертних! Посередник поміж Богами і людьми!
І спалахує полум’я… І пішли довкола нього ланцюжком дівчата з селищ, зодягнені в сорочки, гаптовані по рукавах та по долу знаками Коловрату…
— По сонцю — добро, проти сонця лихо, — ворожить дід, — по сонцю йдемо, по сонцю… Лиху спати, добру — гуляти…
Вже зовсім стемніло у яру, і крутиться коло з кіс, намист та сорочок довкола вогню, наче довкола сонечка…
Відтанцювали дівчата і пішли до озера змійкою, дзвінко виспівуючи:
«Ходить орел…над рікою…ходить орел…
Заглядає пильно в воду…
Заглядає пильно в воду, чи немає…
Чи немає броду…»
Хлопці за ними не йдуть… Біля води дівоче місце… Якщо малий полізе цікавитись — обіллють водою, а парубка затягнуть в озеро і притоплять так, що мало не стане.
«Нема…ой нема землі, - лунає вже від озера, — нема й броду
Нема дівці…Нема дівці переходу…»
Хлопці біля вогню стоять… Дорослі хлопці… Його, Ружена, до кола б на пустили — малий ще… А хочеться… Хочеться стояти в колі, вихитуючись під пронизливий свист сопілки… а ось і литавра почала вистукувати ритм… Литавру ту Ружен примітив під сусіднім деревом ще засвітло, і нині аж вистрибує під її бухкання.
Сонячний танок — ось що зараз буде… Танок Коловрату… Тільки у Веданзі його так танцюють… Принаймні, так було тоді, коли писалися оті сувої, по яким вчиться життю малий Ружен. Лише у Веданзі його танцює одинак… Бойовий танок… Танок мечів…
З чотирьох боків перед вогнищем стали юнаки з подвійними смолоскипами… Свистить сопілка… бухає литавра, прискорюючи швидкість…Починають крутитися вогняні кола, зливаючись в шалену круговерть… І на середину виходить воїн…
Ружен аж з місця схопився… Та це ж Далебор… Далебор — пасічник з хутора Воєць, котрий завжди пригощав його щільниками і медом… Він у вишиванці і широких полотняних штанях… А в руках має два мечі…
Вітер… Смертельний вітер носиться колом… Крутяться смолоскипи… Крутяться клинки у відблисках вогню теж схожі на смолоскипи… І раптово темнішає… Згасла коловерть… Згасли смолоскипи, обтяті мечами, що їх наче й не людина тримає в руках…
— Ненько Купаво, — шепоче захоплено Ружен, — тепер я знаю ім’я найкращого учня мого діда…
А ось і дівчата від води йдуть… Мокрі… Загадкові… Жінка і вода — тихе та грізне, їх не чіпай…
«Потонуло… лихо потонуло… та й не сплисти… та й йому не жити…»
— Посидь тут, Ружене, — говорить Купава, — а я зараз…
Підходить Купава до старого Святомира, котрий спостерігає, як молодь розбивається на пари… Там — злюб, там — заручини… Все освятить вогонь Княжої Ночі… Всі весілля з двох сіл Ведангів та з сусідніх Яругів закінчуються біля цього вогню.
— Я привела його, віщий, — кланяється Купава. І бачить, як білою тінню виринає з темряві Далебор Воєць. Мечі він несе в руці. Кладе їх на траву, і вмощується на колоду поруч зі Святомиром. З другого боку примощується Купава.