Далебор мислить, що Святомир ще пощадив хлопця. Волхв не оповів малому про невпокоєний дух Ружени Ведангської… Про те, як кружляла довкола синової колиски гарячим вітром Ружена, і стримав її лише срібний оберіг з ликом Веданга — пращура, який Купава передбачливо вдягнула на немовля… Її ж власний оберіг, що його нерозумна Тополина зняла з мертвої панни, аби обрядити її в золоті прикраси… Він, Далебор, теж бачив духа… Чув передзвін золотих ковтів, що звисали з головної пов’язки його панни… Страшна сила духу Ведангів, а надто коли їх щось тримає у яві…
Шрежін, чиє ім’я не міг вимовляти Далебор без якогось кривавого присмаку в роті, теж бачив Ружену… Мертву Ружену в передзвоні золотих ковтів… Він ледве ноги виніс тоді з Гнізда Драконів… Тому новоспечений князь Ведангський ніколи більше не ночував в замку, і, за чутками, носив на тілі трохи не сім срібних ланцюгів… Святомир, коли замку почала вже жахатися й челядь, разом з ним, Далебором, розрив могилу і відкрив труну…
Наче жива, лежала в домовині перша й остання любов Далебора — воїна… Пояснив Святомир, що у такій зненависті відійшла з цього світу панна, що не може її дух знайти дорогу до дубового гаю у вираї, де спочивають перед новим втіленням люди і дивні… А те, що блукає по землі в гарячому вихорі і золотому дзвоні — нежить, ненависть Ружени, націлена на двох людей… На пана Шрежіна та на власного сина…
Сказав ще Святомир, що дух ненависті швидко втрачає пам’ять, і може пошкодити невинним людям… І запечатав він померлу срібним ланцюгом, взятим Далебором зі спадку радинського дядька… А саме — вдягнув з багатьма молитвами, затулившись багатьма оберегами, той ланцюг на померлу…
Бачив Далебор, бачила й Купава Тополина, котра не побоялася прийняти участь в обряді, як живі сльози поповзли по мертвому обличчі їхньої панни. З того часу не ходив Далебор на могилу коханої, бо завжди уявляв собі, як в безсилій люті б’ється під землею невмируща зненависть.
Ні, не треба цього знати Руженичу… Досить з нього і того, що знає нині…
А ось і учень… У біленькій полотнянці — дбає про сироту Купава, причесаний гладесенько, довге волосся забране в косу… На шиї — той самий оберіг… І правильно, і носи його, дитино, не знімаючи…
— Сідай, — говорить Далебор, — і слухай… Мій князь і навчитель Воїслав передав мені головну і єдину мудрість, з якої і починається шлях меча…
Очі панни зоріють на негарному личку хлопця… Дивляться серйозно і пильно…
— Щоб володіти мечем, — повторює Далебор слова Воїславові, - навчись володіти собою… Перш, ніж розітнеш волос — сплети павутину…. Перш, ніж зруйнуєш державу — збудуй себе…
— А як це зробити, навчителю? — питає Руженич.
— Для цього, — повчає Далебор, — є такі засоби… Думай лише про вірне і правильне… Вдосконалюйся, ставши на шлях, і не шукай межі вдосконаленню… Вивчай мистецтва, і не лише війни, але й миру… Знай правильний шлях для кожної справи, яку захочеш зробити… Знай, що добре в кожній речі, а що зле… І як використовувати кожну річ, а також — чим вона славиться в світі… Навіть те, що не бачить око, має роздивитись твій дух… Будь уважним до найменшого, а справи роби лише ті, що мають значення для твого вдосконалення…
— Так складно, — шепоче хлопець, — і як все це розпізнати?
— Міркуй над цим, — відповідає Далебор, — а міркуючи — вправляйся… Ось я зробив тобі меча з дерева, що вагою майже дорівнює справжньому… Легше дерево від заліза, але дуб є важким…. Ставай! Візьми його за руків’я… Отак… Не очікував? По низу «леза» йде залізна оковка… Тримай руків’я трьома пальцями міцно, а вказівним і великим — трохи легше… Наче зібрався грати на флейті…
— Я не вмію ні на чому грати, — зітхає хлопець.
— Я покажу тобі, як грати на чорногорській гітарі, - мовить Далебор, — так виховується сила і гнучкість пальців… Твоя рука, що тримає меч, має бути живою… Не затисненою… Не мертвою…. Тепер уяви собі лице ворога…
Багряний вогонь спалахує в чорних очах Ружена, і пальці здавлюють учбове руків’я…
— Неправильно, — говорить Далебор, — ось тобі і перше завдання… Уяви собі лице ворога… Направ в те лице клинок… Бий вниз і вправо, бо саме так ти зможеш відбити його удар… А потім вдар знизу… Так можна або відтяти руку, або прорвати захист і рубонути по ребрах…. Але не це головне… Головне, аби ти, уявивши лице ворога, не стискав пальці на руків’ї меча…
З хутора Воєць плентається увечері Ружен ледве живий… Вправа… Одна й та сама вправа… В проміжках — чорногорська гітара, об струни якої він вже встиг натерти собі пальці… І Далебор сказав, що завтра він почне його ганяти по-справжньому… Це сьогодні була тільки проба сили… А найголовніше — коли уявляє він лице ворога, то його пальці аж судомить на руків’ї зброї…