Однак, це лише перший день навчання. А Ружен сповнений бажання вчитися… І тому він прибадьорюється і, забувши про втому чимчикує по місточку через річку Войницю до села Яруги… Там на нього мають очікувати нові приятелі — Зорян та Ратша, кріпацькі діти з цих самих Яруг. Кругловиді кароокі хлопчиська десь його віку.
Яруги належать нинішньому воєводі Дубна, пану Войтіну… Ружен підозрює, що ще батько пана воєводи мав родове прізвище або Вой, або Войко… А може і Войський, якщо був шляхтичем… Та нині пан Войтін є «моанським дворянином»… І приготував собі тепленьке місце, де буде жити, відслуживши своє на благо Імперії.
Відомо, що дженджик частенько буває гіршим навіть за моанця… От і пан воєвода є злющим як змій-жеретій, і таким же безжальним… А його управитель, уродженець Радина, так той взагалі не розлучається з канчуком.
Пан Ногін, поки Ружен був малим, теж звірствував добряче… Аж поки не прийшов до нього вночі диявол… Принаймні, так потім оповідав управитель… Що там уже казав нечистий дух пану Ногіну — невідомо, але те, що пальця йому відкусив на лівиці, бачила вся челядь, бо пан Ногін усім цю свою руку показував… І з того часу притих моанський зайда, і його наглядачі, числом четверо, троє моанських покидьків і один тутешній, трохи поскромнішали… Говорили, ніби отой диявол і їх навідав, зоставивши одного без правого вуха, другого без лівого, а решті — скоротивши кількість пальців на руках.
Ружен нині здогадується, що то за нечистий дух налякав найманців пана Шрежіна. Але здогади свої тримає при собі, однак про те, як диявол навідував Гніздо Драконів, розповідає яружанам зо смаком і подробицями. Хлопці регочуть… Вони були б не проти, аби і їхнього управителя вкусив нечистий… І залізти до його теплиць хочуть з помсти… Зовсім нещодавно управитель так побив одного з яружан, що той лежить тяжко хворий. Яружанин той — старший брат Зоряна, і той давно вже обдумував, щоб його такого напсотити, аж тут підвернувся Руженич з планами пограбування теплиць.
Не одна вже троянда потрібна Ведангу, а цілий букет… Для того він і взяв собі хлопців до помочі. Вичекали вони ночі і околясами дібралися до теплиць, обминувши стороною панський будинок, де мав мирно спочивати управитель… Троянд нарізали цілий невеличкий лантух, і тільки-но зібралися вибиратись — а тут не хто-небудь, сам пан воєвода… З нареченою… Забаглося чоловіку вибратися за місто, показати панні свою маєтність, погуляти серед троянд… От лихо… Кляте бидло! Вдень дивляться спідлоба, вночі крадуть…
Ружен, не бувши дурнем, зрозумів, що у двері їм не вискочити, бо воєвода — дядько здоровезний, а тут ще й панна у спідниці з обручами… Поки хазяїн варту звав — різонув малий Веданг промаслений папір у рамі, і висадив у дірку хлопців. Разом з лантухом… А сам не встиг, бо притисли його в кутку воєводські слуги…
Було б хлопцю непереливки, але пізнав його управитель-радинець, котрий частенько заїжджав до пана Ногіна до Гнізда Драконів. От він і зашепотів на вухо воєводі, що не селянська це дитина, а син сусіди… авжеж…пана князя Ведангського…
Руженич ножа так і не кинув, вирішивши живим не даватися. Але воєвода, хоч який злий не був, а вирішив пустити хлопчину… З сусідами треба в мирі жити, а тим більше з титулованими… Хоча там такий князь, що ну…
— Хлопець — викапане чортеня, — мовить воєвода, — я чув, що синок пана князя є потворою, але не думав, що аж настільки…
— Мати його, — шепоче управитель, — старого роду, гостровуха нелюдь… Хлопець трохи на неї схожий… Оповідають, що сусіда ваш спершу її…., а тоді вже повів під вінець…
Ружен все це чує, чує й гидке моанське слово, яким воєводський управитель назвав те, що зробили з його матір’ю… Ніж зі свистом розтинає повітря… І поки управитель репетує дурним голосом, ухопившись за плече, з якого стирчить руків’я, хлопчина пірнає між ногами у очманілих наглядачів, підтягується і вистрибує в те саме вікно, що і його приятелі…
Приятелі очікують його біля мосту і трусяться, мов осичини… Ружен коротко оповідає їм свою пригоду, без зайвих подробиць, і отримує у відповідь два захоплених погляди.
— Біжіть додому, — говорить Веданг, забираючи лантух, — воєвода вас не роздивився, а управитель підійшов пізніше… Вас не пізнали, я певен… Коли що, то я скажу, що грабував теплицю з волоцюгами…
— А що тепер з тобою буде? — обережно питає Зорян.