Зрештою, дійшли до згоди… Читати Дана мала лише в присутньости брата і так, аби дорослі не бачили. На тому і помирилися.
«Будинок принцеси» виходив вікнами на центральну площу стольного міста. Площа звалася — Геррінд, «Найпрекрасніша»… Це було єдине місце в місті, окрім Імператорського парку, та Іноземної Дільниці, замощене бруківкою. Навпроти «Будинку принцеси» вивищувався «Палац Правосуддя», поруч височіла така ж триповерхова будівля Духовного Суду… Посередині площі пишався ешафот. Тут, в разі необхідності, страчували шляхту. З простолюду вистачало шибениць і ганебного стовпа при в’їзді… Жити в будинках, що оточували площу, вважалося честю, бо тут селилася найвища знать… Або імператор поселяв тут своїх коханок, подалі від ревнивого ока імператриць.
Зараз Його Могутність був одружений вшосте… Решта дружин зійшла з цього світу — одна від таємничої хвороби, яка дуже нагадувала отруєння, дві померли на цьому ж ешафоті, ще двох володар відправив до далеких монастирів за бездітність. Нині у імператора, опісля того, як він стратив за непокору трьох законних синів, і наказав отруїти за те саме двох байстрят, зосталося двоє дітей: старший, Генд, незаконний син від моахетанської шляхтянки пані Яблуновської, котру Його Могутність запримітив в свій останній приїзд до Боговлади, й забрав до Моани трохи не силою, і законний принц-спадкоємець, син останньої, шостої дружини, семирічний хлопчик Іркан, одноліток двійнят.
Дім, який імператор подарував пані Яблуновській, був поряд з «Будинком принцеси». Самої імператорської коханки вже давно не було в живих, і будинок нині належав її сину. Генд Яблуновський, якому вінценосний батько визначив шлях військового, навчався нині в Моанській Вищій військовій школі. Про всі ці подробиці з життя імператорського двору двійнята дізналися частково від діда, а те, чого дід їм не розповідав, підслухали з розмов дорослих.
За два дні мусило розпочатися свято. Князь Пард купив новий виїзд — чудових коней під дві карети, свою і доньки, а слуги й кравці спішно підганяли привезений з Боговлади одяг під столичний крій. Замовлено було пудровані перуки, розпаковано дорогоцінності… Словом, довкола кружляла метушня, яку недолюблювали двійнята.
З їхнім одягом вийшла заминка. Князь Чорногорський, передбачаючи їхню нехіть до моанської одежі, ще в Боговладі замовив для двійнят багате вбрання шляхтичів — південців… Для хлопчика і для дівчинки… Тепер він мусив витримати цілу війну з донькою, котра була вражена батьковим вчинком.
— Тату, — вимовляла Конвалія потиху, аби не чули слуги, — для чого ви їм потакаєте? Уявіть собі їх на балу…
— Вже уявив, — зітхнув Пард, — дуже гарне справлять враження. У тебе вродливі діти, донечко… А в моанському вбранні вони будуть наче пави в воронячому пір’ї…
— То може і ви вдягнете кунтуша? — спитала донька насмішкувато.
- І вдягну! — на повний голос гримнув князь Іскра, вже не стримуючись, — я ж дикий чорногорець! Що з мене взяти… Дикий і темний… Мій брат у перших нещодавно стратив придворного блазня, тож нехай ті панки сміються з мене!
Конвалія вхопилася за серце, але дарма. Вона знала батька… Якщо він щось вирішив — добре, чи зле, однаково, з місця його не можна було здвинути і парою данадільських волів.
Тож і вибралася на свято родина Пардів доволі різноманітно вбрана. Старий князь — у білому, гаптованому золотом кунтуші, під ним, як-то й належить, гаптована сорочка-чорногорка… Широкий, теж розцяцькований черес, білі штани, і білі ж м’які чобітки замість бальних туфель. Так само був вбраний і Вогнедан, тільки кунтушика мав синього з білим в кольорах герба Чорногори. Дана пишалася блакитною сукенкою з білим візерунком по рукавах та подолу. А пані намісниця ледве вмістила в кареті велетенську спідницю на обручах. Сукня її, пошита за останньою модою була білою — єдина ознака невизнаної ніким жалоби. В пишному русявому волоссі — гілка конвалій, мистецьки зроблених з перлів… На грудях перлове ж намисто… На серці у Конвалії було гірко — вона не думала, що батько так рішуче стане на бік її бунтівного сина.
І ось Парди виходять зі своїх повозів на велетенському майдані перед палацом і вливаються в потік гостей… Знать з’їхалася з усієї Імперії… Вогнедан тільки й встигає роздивлятися довкола… Дід пояснює потиху:
— Отой високий світловолосий вельможа в білому камзолі — пан князь Ріфін Астеонський… Мій брат у других, до речі… Його мати була сестрою у перших моєї матері, і дочкою принца Зоота, брата імператора Іркана П‘ятого… Того самого, якого вінценосний брат звелів зварити живцем у казані… Часи тоді були куди грубіші… Його Могутність Корог Перший багато що змінив у списку покарань… Його старшого сина, винного в тому самому, що й принц Зоот, не зварили живцем, а тільки четвертували…