«Звідкіля це йому відомо? — промайнуло в голові Боброка. — Хіба що від Солтана. Та швидше від тих бродників, яких я вигнав з-під Канева. Ну що ж, тепер все значно простіше».
Він випростався і сказав:
— Так, світлий хане. Але серед неї немає жодної краплі невинної крові. То кров степових розбишак-козаків, які живцем спалили моїх рідних. То кров їхніх друзів, які вирішили помститися за них. Тож я змушений був захищатися. Проте мені відомо, що світлий хан теж карає на горло тих, кого застає на місці злодійства.
— Яка кров винна, а яка ні, то вже судити не тобі, — в голосі Хаджибея звучала неприхована загроза. — А в нас за такі речі кара одна — смерть!
— Я воїн і смерті не боюся, — відказав Боброк. — І я знав, на що йшов, коли давав згоду очолити посольство до тебе. А щодо моєї голови, то радив би тобі домовитися з кримським і перекопським ханом Мамаєм. Він теж заявляв свої права на мою голову.
Очі Хаджибея зацікавлено зблиснули.
— Це ж чому?
— За те, що я звернув щелепу його улюбленому чи то племінникові, чи то ще якомусь родичеві. Бо він з такими ж, як сам, вирішив викрасти мого коня. А чекати на те, що цю справу розсудить Мамай, в мене не було ні часу, ні бажання.
Хаджибей покрутив кінчик вислого вуса.
— За Мамаєм я знаю всіляке. Але про те, що в його рідні завелися конокради, чую вперше. Та, може, ти все вигадуєш?
— В посольстві, світлий хане, є люди, які були присутні при цьому. І коли ти забажаєш, вони тобі розкажуть, як то було.
— Можливо, і забажаю, — згодився Хаджибей і поглянув на Боброка вже більш приязно. — Та повернемося до того, з чим ти прибув сюди. Отже, що хоче від мене київський князь?
Боброк знову простягнув листа очаківському ханові.
— Тут все написано.
І знову Хаджибей помахом руки відсторонив його.
— Ти краще на словах розкажи. Він же щось та говорив, коли вручав тобі листа. Бо не може бути, щоб ви при цьому мовчали, як два глухонімі.
Боброк мимоволі посміхнувся.
— Так, світлий хане, сподіваюся, він говорив мені те, що написано в цьому листі. Проте дозволь мені розповісти і про те, чого він не говорив.
Хаджибей нахилився вперед.
— Цікаво, — сказав він. — Посли цього не говорять.
— Вчених послів у київського князя поки що немає, світлий хане. Тож він змушений посилати тих, хто цієї науки ще не проходив.
— Зокрема воїнів, — підхопив Хаджибей. — Отже, я слухаю.
— Не буду розповідати світлому ханові, чому і як на київському столі опинився Володимир Ольгердович. Світлий хан знає про це краще за мене. Все ж дозволю зауважити, що без волі його батька тут не обійшлося.
— Це так, — кивнув Хаджибей. — Істину мовиш, княже.
— Проте великий князь не буде вічно сидіти в Києві. Він садить сина на стіл і знову повертавться в Литву вершити свої державні справи. А князь Володимир залишається майже наодинці перед улусами Золотої Орди і насамперед з улусом твоїм, світлий хане. Він волів би жити з тобою в мирі і приязні…
— Це вже я чув, — перебив Боброка Хаджибей. — Далі що?
— Далі, як водиться у добрих сусідів, він хоче з тобою торгувати. У нього є вдосталь зерна, медів, воску, шкір…
— Для цього є Торговиця, — відрізав Хаджибей. — Далі що?
— Торговиці замало, бо торгувати хоче не лише київський князь, а і всі князі литовські. Тож від їх імені князь Володимир збирається просити, аби ти дозволив пропускати їхні товари в межах твоєї орди. А ще — дозволив збудувати порт, аби з нього вивозити ті товари за море. У виборі місця для порту він цілком покладається на тебе. Звісно, це все буде не задаром, проте князь Володимир сподівається, що ціна буде прийнятною як для тебе, так і для литовських князів…
Чим більше говорив Боброк, тим більше темнішало обличчя очаківського хана, тим міцніше стискалися його кулаки. І це тішило Боброка. «Зроби все для того, аби Хаджибей вирішив оружно піти на київське чи будь-яке інше князівство. Бо в нас здебільшого піше військо, тож ганятися за його вершниками нам не з руки», — так напучував його Ольгерд.
— Це все? — запитав Хаджибей, коли Боброк замовк.
— Так, світлий хане.
— Дай сюди того листа…
Не читаючи, Хаджибей роздер його на дрібні клаптики і пожбурив їх під ноги охоронців.
— Передай своєму князеві, що хан Хаджибей з рабами не листується. Тепер про порт. Цікаво виходить, княже. Спочатку ви просите, аби ваші товари пропускалися до моря безперешкодно. Тоді просите визначити місце для порту. Потім попросите розширити його. А далі про що будете просити? Аби я з Ордою пішов геть, чи не так?