Ерін Гантер
Вогонь і крига
Пролог
Помаранчеві язики полум’я танцювали у холодному повітрі, жбурляючи жмутки іскор у нічне небо. Сяйво вогню відблискувало на скошеному пустищі, підсвічуючи посеред нього обриси Двоногів.
Пара білих вогнів зблиснула віддалік, звіщаючи про наближення потвори. Наповнивши повітря кислим димом, вона з ревом промчала Громошляхом, який ген здіймався до небес.
Межею пустища просувався кіт, його очі поблискували в тіні. Він спершу нашорошив гострі вушка, а тоді одразу ж прищулив їх, почувши шум. За ним вервечкою йшли інші коти. Вони низько поопускали хвости і принюхувалися до згірклого повітря, скрививши губи.
— А що, коли Двонога нас побачать? — прошипів один із них.
Великий кіт, у бурштинових очицях якого відбивалась вогняна заграва, відповів:
— Не побачать. Вночі вони бачать погано.
Він і далі йшов уперед, вогонь освітив чорно-біле хутро на його могутніх плечах. Лідер тримав хвоста трубою, підбадьорюючи свій Клан[1].
Проте, інші коти, тремтячи, припадали до землі. Це було дивне місце. Шум потвор не вгавав у їхніх вушках, а кислотний запах терзав ніздрі.
— Високозорий? — сіра королева неспокійно змахнула хвостом. — Чому ми прийшли сюди?
Чорно-білий кіт повернувся до кицьки:
— Нас виганяли звідусіль, де ми намагалися осісти, Попеляста. Можливо, хоч тут ми зможемо мирно влаштуватися, — нявкнув він.
— Мир? Тут? — не вірячи своїм вухам, перепитала Попеляста. Вона підтягнула своїх кошенят до себе і заховала їх під животом. — Серед вогню і потвор? Мої кошенята не будуть у безпеці!
— Ми і вдома не були в безпеці, — нявкнув інший голос. Чорний кіт вийшов наперед, важко припадаючи на вивихнуту лапу. Він витримав бурштиновий погляд Високозорого і провадив далі: — Ми не можемо захистити кошенят від Тіньового Клану. Навіть у нашому власному таборі!
Деякі коти голосно закричали, згадавши жахливу битву, яка вигнала їх із власного дому на височині на край лісу. Молодий новак скрикнув:
— Зорелом і його вояки можуть і досі нас переслідувати!
Цей крик насторожив одного з Двоногів, що сиділи біля вогню. Він нетвердо підвівся і втупився в темряву. Нараз усі коти затихли і припали нижче до землі; навіть Високозорий опустив хвоста. Двоніг загорлав у темряву і жбурнув щось у їхньому напрямку. Снаряд пролетів над головами котів і вибухнув хмарою гострих, як терня, уламків на Громошляху позаду них.
Попеляста смикнулася, коли один з уламків роздряпав їй плече, але не порушила тишу, згорнувшись довкола своїх переляканих кошенят.
— Усі вниз, — прошипів Високозорий.
Двоніг біля вогню плюнув на землю, а тоді знову всівся.
Коти вичекали ще трохи, перш ніж Високозорий знову підвівся.
Попеляста також підвелася, скривившись від болю у своєму плечі.
— Високозорий, не думаю, що тут ми будемо в безпеці. І що нам їсти? Я не відчуваю здобичі.
Високозорий витягнув шию і лагідно притулився мордочкою до її голови.
— Я знаю, що ти голодна, — нявкнув він. — І все ж тут безпечніше, ніж у наших старих угіддях чи на полях і в лісах Двоногів. Глянь на це місце! Навіть Тіньовий Клан не переслідуватиме нас тут.
Високозорий повернувся до чорного кота з вивихнутою ногою.
— Мертвоноже, — наказав він, — візьми Одновуса і пошукайте вдвох щось поїсти. Де Двоноги, там мусять бути і щури.
— Щури? — зневажливо кинула Попеляста, коли Мертвоніг зі ще одним бурим котом пішли геть. — Вони ж не кращі за вороняче їдло!
— Цить! — зашипіла плямиста кицька позаду неї. — Пацючатина краща за голодну смерть!
Попеляста насупилася і, схиливши голову, лизнула своє кошеня поміж вух.
— Нам треба знайти собі нову оселю, Попеляста, — уже лагідніше провадила плямиста. — Але передовсім Ранньоквітці слід відпочити і поїсти. Скоро народяться кошенята, вона має бути сильна.
Худі тіні Мертвонога і Одновуса швидко виринули з темряви.
— Ти мав рацію, Високозорий, — озвався Мертвоніг. — Тут повсюди запахи щурів, а ще, гадаю, я знайшов місце, де ми зможемо зупинитися.
— Покажи, — наказав Високозорий, закликаючи решту Клану помахом свого хвоста.
Коти обережно рушили через пустище вслід за Мертвоногом. Він вів їх у напрямку Громошляху, що все піднімався вверх.
— Тут, — нявкнув Мертвоніг, зупиняючись біля круглої діри десь зо два коти заввишки. Чорний тунель спускався вниз під землю. Туди безперервно збігав маленький струмочок.
— Свіжа вода, — додав Мертвоніг. — Ми можемо її пити.
— А ще цілими днями мати мокрі лапи! — поскаржилася Попеляста.
— Я був усередині, — пояснив їй чорний кіт. — Там є трохи місця побіч струмка. Принаймні це непоганий захисток від Двоногів і потвор.
Високозорий виступив наперед і підвів голову.
— Вітряний Клан уже намандрувався, — оголосив він. — Минула майже повня, відколи Тіньовий Клан вигнав нас із нашого дому. Холоднішає, скоро настане гололист. У нас немає іншого вибору, окрім як залишитися.
Попеляста примружила очі, але змовчала. Вона без слів долучилася до Клану, який вервечкою заходив до темного тунелю.
1
Детальний опис усіх Кланів, карту лісу та відомості про статуси котів можна знайти на офіційному сайті www.warriors.com.ua