— Як щодо Вітрогона? — запитав Тигрокіготь.
— Вітрогон — чудовий мисливець і відданий вояк, — відповіла Синьозірка. — Але я не думаю, що йому вистачить терпіння бути наставником. Громовий Клан може значно краще використати його вміння.
— І ти думаєш, цим двом нічого не бракує, щоб тренувати вояків Громового Клану? — докірливо нявкнув Тигрокіготь.
Вогнесерда пересмикнуло. Увесь цей час Тигрокіготь невідривно дивився на нього. «То він думає, що кицюня не зможе тренувати кланонароджених котів?» — люто подумав він.
Синьозірка глянула на свого воєводу.
— От і дізнаємося. Не забувай, вони повернули Вітряний Клан додому. І звісно, Тигрокігтю, — додала вона, — я сподіваюся, що ти наглядатимеш за перебігом тренувань.
Тигрокіготь кивнув, і Синьозірка повернулася до Вогнесерда і Сіросмуга.
— Підіть поїжте, — наказала вона. — А тоді відпочиньте. Коли настане місяцепік, ми проведемо церемонію назовництва для кошенят.
Вогнесерд вийшов услід за Сіросмугом, залишивши Тигрокігтя наодинці із Синьозіркою. Дощ надворі змалів до рясної мжички.
— Вмираю з голоду, — нявкнув Вогнесерд. Він відчував теплий запах свіжини на галявині. — Ходімо поїмо?
Сіросмуг спинився позаду нього, його погляд був відсторонений і сумний. Він повільно похитав головою.
— Хочу лише поспати, — пробурмотів Сіросмуг.
Щойно наївшись, Вогнесерд рушив до вояцького кубла. Сіросмуг скрутився клубочком, заховавши голову під лапами. Вогнесердові повіки налилися втомою, але шерсть ще так і не висохла, тож він змусив себе ретельно вмитися, перш ніж вмоститися в теплому гніздечку.
Верболоза, лагідно штурхнувши, збудила Вогнесерда.
— Зараз буде церемонія, — прошепотіла вона.
Вогнесерд підвів голову і кліпнув.
— Дякую, Верболозо, — нявкнув він їй услід і розштовхав Сіросмуга.
— Церемонія, — прошипів Вогнесерд, тоді підвівся на подушечки пальців, так що аж лапи затремтіли. Він ось-ось стане наставником! Його тіло до кінчиків вусів наповнилося захватом.
Сіросмуг поволі потягнувся і підвівся, наче старезний кіт. Зненацька Вогнесердові лапи наче теж пригадали далеку подорож і знову заболіли.
Дощ нарешті припинився. Вогнесерд і Сіросмуг мовчки побрели на терен. Місяць сяяв високо над деревами, забарвлюючи вологе гілля сріблом.
— Молодці, що повернули Вітряний Клан додому! — від звуків цього бадьорого голосу Вогнесерд ледь не підстрибнув. Озирнувшись, побачив, як позаду нього на землі вмощується Куцохвіст. — Було б гарно, якби ви якось прийшли та оповіли цю історію старійшинам.
Вогнесерд байдуже кивнув, а тоді глянув назад на терен. Морозошубка уже сиділа під Високим Каменем. Обабіч неї примостилися двоє кошенят: одне димчасто-сіре, інше — руде. Біла королева повернула голову і лизнула кожного з них між вухами. Сіра кицька нетерпляче трусонула головою від такої надмірної материнської турботи.
Вогнесердом знову шугонуло радісне збудження. Поруч із ним сидів Сіросмуг.
— Ти не радий? — запитав Вогнесерд.
Сіросмуг знизав плечима.
— Сіросмуже, — стишив голос Вогнесерд, — загибель Білокігтя не твоя провина. То було найгірше у світі місце для нападу. Річкові коти мали б це знати. Он Пісколапка сама трохи не впала з тієї скелі.
Він глянув на Пісколапку, яка сиділа поблизу. Поруч був Порохолап і дивився на Вогнесерда із неприхованими заздрощами в очах. Вогнесерд не міг його за це винуватити. Сам він ось-ось уже мав стати наставником, а Порохолап ще навіть не одержав вояцького імені. Та наступної миті рудий вояк здригнувся від люті, бо Порохолап схилився до Пісколапки і сказав їй достатньо гучно:
— Шкода мені Вогнесердового учня. Уяви, кота з Клану тренуватиме кицюня!
На диво, Пісколапка ніяк не відреагувала. Лише вибачливо зиркнула на Вогнесерда.
Вогнесерд знову повернувся до Сіросмуга.
— Синьозірка тебе не винуватить, — наполягав він. — Вона знає, що ти добрий вояк. Вона навіть дає тобі учня.
Сіросмуг підвів очі й гірко відповів:
— Вона робить це тому, що Громовому Клану потрібно більше новаків. А чому нам потрібно більше новаків? Бо я дав Річковому Клану привід нас ненавидіти!
Вогнесерда вразив цинізм у тоні Сіросмуга. Проте нявкання Синьозірки не дало йому можливості розвинути цю тему. Вогнесерд підійшов до провідниці свого Клану, Сіросмуг неохоче плентався за ним.
Коли вони вийшли на середину галявини, Синьозірка обвела поглядом усіх котів.