Вогнесерд почув, як у вухах шумує кров. Вояк відчув його запах?
Розділ 15
Дуже, дуже тихо Вогнесерд позадкував у хащі. Вояк Річкового Клану більше не принюхувався, але досі роззирався.
Вогнесерд повернувся і, не підводячись, почав скрадатися геть. Він почув тихий плюскіт у себе за спиною. Кіт пірнув у річку. Вогнесерд озирнувся через плече, його серце гупало у грудях. Крізь хащі він бачив сріблясту голівку, яка швидко рухалась у його напрямку. Срібнострумка! Але де ж іще двоє котів? Він обережно повернувся, дихаючи відкритим ротом. Ані духу їхнього поблизу. Мабуть, пішли. Він знову глянув на Срібнострумку, яка рішуче долала річку. На хвилю Вогнесерд замислився: чи це, бува, не пастка, чи не варто тікати? Але тривога за Сіросмуга змусила залишитися.
Срібляста кицька вилізла на берег і тихенько зашипіла:
— Вогнесерде, я знаю, що ти там. Я чую твій запах! Усе гаразд, Каменешуб і Тінелап пішли.
Вогнесерд не зворухнувся.
— Вогнесерде, я ж не допущу, аби щось скоїлося з найближчим другом Сіросмуга! — в її голосі зазвучало нетерпіння. — Повір мені, заради Зоряного Клану!
Вогнесерд повільно виповз зі схованки.
Срібнострумка глянула на нього, помахуючи хвостом.
— Що ж ти тут робиш?
— Тебе шукаю, — прошепотів він, добре розуміючи, що опинився на ворожій території.
Срібнострумка насторожилася.
— Із Сіросмугом усе гаразд? Йому погіршало?
Вогнесерда роздратувала її турботливість. Він не хотів навіть чути, як вона переймається його другом.
— З ним все гаразд! — прогарчав він, забувши про обережність за люттю. — Але не буде, якщо ви продовжите зустрічатися!
— Я не дозволю, щоб із ним щось сталося! — спалахнула Срібнострумка.
— О, справді? — форкнув Вогнесерд. — І що ж ти можеш зробити для його захисту?
— Я донька провідника Клану, — нявкнула Срібнострумка.
— І це дає тобі владу над батьковими вояками? Ти ж сама ще недавно була новаком!
— Як і ти! — обурено відповіла вона.
— І то правда, — визнав Вогнесерд. — Саме тому я не впевнений, чи зможу оборонити Сіросмуга від гніву його рідного Клану або твого, якщо хтось дізнається про ваші побачення.
Срібнострумка спробувала сердито глянути на нього, але її очі були затуманені почуттями.
— Я не можу не бачити його, — нявкнула вона. Її голос стишився до шепоту. — Я його кохаю.
— Але ж між нашими Кланами і без цього достатньо напруги! — Вогнесерд був занадто лютий, щоб співчувати. — Ми знаємо, що Річковий Клан полює на наших угіддях…
В очах Срібнострумки знову вогнем спалахнув виклик.
— Якби Громовий Клан зрозумів, чому ми це робимо, він би не поскупився на тамтешню здобич!
— І чому ж? — випалив у відповідь Вогнесерд.
— Мій Клан голодує. Кошенята плачуть, бо в матерів немає молока. Старійшини помирають, бо не вистачає здобичі.
Вогнесерд опинився ні в сих ні в тих.
— Але ж ви маєте річку! — заперечив він. — Кожен кіт знав, що Річковому Клану полювати найлегше: у вас і риба з річки, і дичина з поближніх лісів.
— Цього замало. Двоноги забрали наші землі вниз за течією. Вони таборували там цілий зеленлист, поки риби було вдосталь. Коли Двоноги звідти пішли, риби вже майже не було. Та й лісу вони завдали такої шкоди, що тепер хіба коли-неколи натрапиш на гідну дичину.
Вогнесерд перегорів своєю люттю і тепер відчув жалощі. Він міг лише здогадуватися, наскільки серйозне становище Річкового Клану. Вони настільки звикли до свого багатого рибного столу, що зазвичай жирували на річці весь зеленлист і потім легко витримували важкі місяці гололисту. Він по-новому глянув на кішку. Вона не була струнка — вона була худа. Промокла шубка прилипла до її тіла, з-під неї просвічували ребра. І раптом він зрозумів ворожість, із якою Кривозір поставився до плану Синьозірки на останньому Зборищі.
— То ось чому ви не хотіли, щоб Вітряний Клан повертався!
— Кролики не переводяться на торфовищах весь рік, — пояснила Срібнострумка. — І на них ми покладали всі наші надії пережити гололист і не втратити кошенят.
Вона повільно похитала головою, перш ніж знову глянути на Вогнесерда.
— І Сіросмуг це знає? — запитав він.
Срібнострумка кивнула. Вогнесерд глянув на неї, на мить розгубившись. А все ж він не міг допустити, щоб ці почуття заступили йому вояцький кодекс — і його другові також.