Принцеса стривожено глянула на нього, тож Вогнесерд швиденько додав:
— Я казав їй не ходити. Мабуть, якби я був кращий наставник, вона б мене послухала.
— Я певна, що ти чудовий наставник, — спробувала втішити його Принцеса, але Вогнесерд заледве почув.
— Я гадки не маю, чому Тигрокіготь хотів зустрітися із Синьозіркою в такому небезпечному місці! — кинув він. — Тигрокіготь сказав, що має докази вторгнення Тіньового Клану на наші землі, але коли я прийшов, ними там і не пахло!
— То була пастка? — припустила Принцеса.
Вогнесерд перехопив запитальний погляд своєї сестри і раптом здивувався:
— Чого б то Тигрокіготь хотів зашкодити Попелапці?
— Можливо, не Попелапці. Він же посилав за Синьозіркою, — зауважила Принцеса.
Вогнесердове хутро наїжачилося. Чи можливо, що його сестра має рацію? Воєвода справді покликав Синьозірку до найвужчого узбіччя Громошляху. Але ж навіть Тигрокіготь не здатен на таке… Вогнесерд відігнав цю думку.
— Я н-не знаю, — завагався він. — Зараз усе так заплутано. Навіть Сіросмуг говорить зі мною крізь зуби.
— Чому?
Вогнесерд повів плечима.
— Важко пояснити.
Принцеса вмостилася у снігу поруч із ним, тісно притулившись.
— І просто я зараз почуваюся вигнанцем, — похмуро сказав він. — Нелегко бути іншим.
— Іншим? — Принцеса виглядала спантеличеною.
— Бути народженим кицюнею, коли всі навколо кланонароджені.
— Мені ти здаєшся кланонародженим, — нявкнула Принцеса.
Вогнесерд вдячно їй підморгнув. Вона повела далі:
— Якщо ти нещасний у Клані, то можеш жити зі мною. Я впевнена, мої хатні приглянуть за тобою.
Вогнесерд уявив собі, як це буде — знову жити старим життям кицюні, теплим, вигідним і безпечним. Але він не міг забути, як ще кошеням дивився із садочка Двоногів на хащі, мріючи про життя в лісі. Вітерець, розкуйовдивши його хутро, доніс до нього запах миші. Вогнесерд рішуче похитав головою.
— Дякую, Принцесо, — нявкнув він. — Але зараз я належу Клану. Я не зміг би бути щасливий у гнізді Двоногів. Я б сумував без ароматів лісу, без сну під Срібносмугою, без того, щоб самому полювати собі їжу і ділити її з моїм Кланом.
Очі його сестри спалахнули.
— Яке цікаве життя! — промуркотіла вона. Тоді сором’язливо глянула на свої лапи. — Іноді навіть я дивлюся в ліс і думаю: як воно — жити там?
Вогнесерд замуркотів і підвівся.
— Тоді ти розумієш?
Принцеса кивнула.
— То ти повертаєшся?
— Так, треба віднести котячу м’яту Жовтоіклій, поки вона ще свіжа.
Принцеса потяглася, щоб торкнутися мордочкою його боку.
— Мабуть, мої кошенята достатньо зміцніють, щоб зустрітися з тобою, коли ти прийдеш наступного разу, — нявкнула вона.
Вогнесерд відчув, як животом розливається радісне передчуття.
— Сподіваюся! — нявкнув він.
Коли Вогнесерд уже зібрався йти, Принцеса знову його гукнула:
— Бережися, братику. Я не хочу знову тебе втратити.
— Не втратиш, — пообіцяв Вогнесерд.
— Гарно придумав, Вогнесерде, — промуркотів Білошторм. Він побачив, як рудий вояк бреде до табору з повним ротом м’яти.
Цілу дорогу додому Вогнесердові текли слинки, і він почав думати, що більше ніколи не зможе навіть бачити котячої м’яти. А все ж він був щасливіший, ніж коли пішов із табору. Його сестра народила здорових кошенят, та й в голові нарешті трошки прояснилося.
Він уже підходив до кубла Жовтоіклої, коли біля нього, ніби з-під землі, вигулькнув Тигрокіготь.
— Ще котяча м’ята? — кіт зміряв його підозріливим поглядом. — А я вже думав, де це ти запропастився. Орляколап може віднести це Жовтоіклій.
Орляколап саме допомагав розчищати сніг.
— Піди до Жовтоіклої та віднеси їй м’яту, — наказав Тигрокіготь новакові. Орляколап кивнув і негайно ж підійшов до вояків.
Вогнесерд кинув листя на землю.
— Я хотів побачити Попелапку, — нявкнув він до Тигрокігтя.
— Пізніше, — прогарчав воєвода. Він зачекав, поки Орляколап підбере м’яту і понесе її до кубла Жовтоіклої. Тоді повернувся назад до Вогнесерда. — Я хочу знати, куди зникає Сіросмуг.
Раптом Вогнесердові стало гаряче під такою густою шерстю.
— Я не знаю, — поглядом на погляд відповів він.
Тигрокіготь втупив у нього свої холодні та ворожі очі.
— Як побачиш друга, — прошипів він, — передай, що його заслано до поваленого дуба.