— Говори, — наказала Синьозірка, слухаючи, як кроки інших котів Громового Клану затихають удалині.
Вогнесерд набрав повітря.
— Круколап не загинув.
Синьозірка смикнула хвостом, але мовчки слухала розповідь Вогнесерда.
— Ми зі Сіросмугом відвели його на угіддя Вітряного Клану. Я… Я думаю, він приєднався до Ячменя.
Ячмінь був самітником, не лісовим котом, але й не кицюнею. Він мешкав на фермі Двоногів, яка лежала на шляху до Високих Скель — священного місця для всіх лісових котів.
Провідниця Громового Клану дивилася повз Вогнесерда у лісові глибини. Вогнесерд нетерпляче вдивлявся в неї, намагаючись вгадати, що вона відчуває. Розсердилася? Але він не бачив злості у її великих блакитних очах.
Через кілька довгих митей Синьозірка заговорила:
— Я рада чути, що Круколап живий. Сподіваюся, з Ячменем він щасливіший, ніж був у лісі.
— Ал-ле ж він н-народився у Громовому Клані! — Вогнесерд запнувся, збентежений тим, як спокійно провідниця сприйняла відхід Круколапа.
— Це не означає безумовно, що він пристосований до життя у Клані, — зауважила Синьозірка. — Зрештою, ти народжений кицюнею, а проте став добрим вояком. Круколап може віднайти свій шлях деінде.
— Але він залишив Громовий Клан не тому, що хотів, — заперечив Вогнесерд. — Він просто не міг залишитися!
— Не міг? — Синьозірка спинила на ньому свій погляд. — Про що тоді йдеться?
Вогнесерд потупив погляд.
— Ну? — наполягала Синьозірка.
У Вогнесерда пересохло в роті.
— Круколап знав таємницю Тигрокігтя, — прохрипів він. — Я… Я гадаю, Тигрокіготь замірявся його вбити. Або налаштувати проти нього Клан.
Синьозірка замахала хвостом з боку на бік, і Вогнесерд помітив, що її плечі напружилися.
— І чому ж ти так думаєш? Що то за таємниця, яку дізнався Круколап?
Вогнесерд відповів через силу, витримуючи її суворий погляд так сміливо, як лише міг:
— Тигрокіготь убив Рудохвоста в битві проти Річкового Клану.
Синьозірка примружила очі.
— Вояк нізащо не вбив би іншого зі свого ж Клану! Навіть ти маєш це знати — ти ж достатньо довго з нами прожив.
Вогнесерд зіщулився на її словах, притиснувши вуха до голови. Це вдруге за весь час вона згадала його хатнє походження.
Синьозірка повела далі:
— Тигрокіготь розповів, що то воєвода Річкового Клану, Дубосерд, убив Рудохвоста. Круколап, очевидно, помиляється. Чи він насправді бачив, як Тигрокіготь убив Рудохвоста?
Вогнесерд нервово смикнув хвостом, змахнувши листя позаду себе.
— Він каже, що так.
— І ти розумієш, що, кажучи це, ти ставиш під сумнів честь Рудохвоста, виставляючи його котом, винним у смерті Дубосерда? Один воєвода нізащо не вб’є іншого у битві, якщо цього можна уникнути. А Рудохвіст був найшляхетнішим вояком, якого я будь-коли знала.
Очі Синьозірки затуманилися від болю, і Вогнесерд пошкодував, що роз’ятрив її рани спогадами про колишнього воєводу, хай навіть мимохіть.
— Я не можу відповідати за вчинки Рудохвоста, — пробурмотів він. — Але я знаю, що Круколап справді вірить у те, що Тигрокіготь винен у смерті Рудохвоста.
Синьозірка зітхнула і розслабила плечі.
— Усі ми знаємо, яка у Круколапа багата уява, — лагідно нявкнула вона з виразом співчуття на обличчі. — Його тяжко поранили у тій битві, він пішов, перш ніж вона закінчилася. Ти можеш поручитися, що він не додумав те, чого не добачив?
Перш ніж Вогнесерд устиг відповісти, лісом залунав гучний крик і з підліску вискочив Тигрокіготь. На якусь мить він затримав підозрілий погляд на Вогнесерді, перш ніж звернувся до Синьозірки.
— Ми чекаємо на тебе на кордоні.
Синьозірка кивнула.
— Передай, що я підійду за мить.
Тигрокіготь опустив голову, розвернувся і кинувся назад крізь ялівець.
Спостерігаючи за ним, Вогнесерд слухав, як слова Синьозірки відлунюють у його голові. Вона мала рацію: у Круколапа таки багата уява. Вогнесерд згадав своє перше Зборище, коли новаки з усіх Кланів жадібно ловили кожне слово Круколапа, доки той описував битву з Річковим Кланом. І тоді він Тигрокігтя не згадував.
Синьозірка підвелася, і Вогнесерд підстрибнув услід.
— Ти збираєшся повернути Круколапа до Клану? — запитав він, злякавшись, що міг накликати на свого друга ще більше проблем.
Синьозірка зазирнула у глибину очей Вогнесерда.
— Він, мабуть, щасливіший там, де він зараз, — тихенько нявкнула вона. — Поки що ж нехай Клан і надалі вірить, що він помер.
Вогнесерд вирячився на неї враженим поглядом. Синьозірка збиралася брехати Клану!