— Глянь! — раптом нявкнула Пісколапка. Її тіло завмерло від захвату. — Річка замерзла.
Вогнесерд похолов, пригадавши, що ці самі слова він чув від Попелапки перед тією пригодою із Сіросмугом.
— Ми не підемо вниз подивитися! — твердо нявкнув він.
— І не треба. Звідси теж усе видно. Коли повернемося — розповімо Клану.
— Нащо? — Вогнесерд не міг збагнути її захват.
— Тепер наші патрулі зможуть переходити річку! — нявкнула Пісколапка. — Можемо вторгнутися на землі Річкового Клану та вкрасти здобич, яку вони позабирали у нас.
Вогнесерд відчув на спині неприємний холодок. Що про це подумає Сіросмуг? Та чи зміг би і сам Вогнесерд присилувати себе до бою зі зголоднілим Річковим Кланом?
Пісколапка нетерпляче обійшла його.
— Ти йдеш?
— Так, — із важким відчуттям відповів Вогнесерд і кинувся услід за Пісколапкою крізь ліс, назад до табору.
Він наздогнав її перед тунелем, крізь який вона пробралася саме перед ним. Тигрокіготь спостерігав, як вони обоє зупиняються на галявині.
Вогнесерд почув шум позаду себе. Крізь вхід до табору пробиралися Сіросмуг із Орляколапом.
Із Високого Каменя пролунало:
— Вогнесерде, Пісколапко, як ваше патрулювання?
Вогнесерд відчув хвилю невимовного полегшення, побачивши Синьозірку, нарешті схожу на саму себе. Вона сиділа там із високо піднятою головою, оповивши хвостом передні лапи.
Пісколапка підбігла до Високого Каменя.
— Річка замерзла, — випалила вона. — Тепер ми можемо легко її перейти!
Синьозірка замислено глянула на новачку. Вогнесерд здригнувся, побачивши, як заблищали очі провідниці після слів про замерзлу річку.
— Дякую, Пісколапко, — нявкнула вона.
Вогнесерд підійшов і зашепотів Пісколапці на вухо:
— Ходімо, розкажемо іншим.
Йому здавалося, що Синьозірка захоче обговорити питання замерзлої річки зі старшими вояками. Пісколапка з розумінням поглянула на нього, і вони рушили на середину табору.
— Це був просто чудовий день! — нявкнула вона. Вогнесерд лише кивнув і стривожено глянув на Сіросмуга.
— Здається, ви двоє там розважилися! — виліз зі свого кубла Порохолап. — Утопили ще одного Річкового кота, ні? — вищирився він до Вогнесерда.
Порохолап очікувально глянув на Пісколапку. Він чекав, поки вона з ним погодиться, як завжди, але Пісколапка навіть не слухала. Вогнесерд відчув невеличке задоволення від роздратованого виразу його обличчя, коли вона безгучно нявкнула:
— Ми з’ясували, що річка замерзла. Гадаю, Синьозірка планує виправу на їхні угіддя!
У ту ж мить із Високого Каменя залунав клич провідниці, і Клан почав збиратися на терені. Сонце саме досягнуло піку, що під час гололисту означало — заледве вибилося понад кронами.
— Пісколапка з Вогнесердом принесли гарні новини. Річка замерзла, — оголосила Синьозірка. — Ми скористаємося цією нагодою, щоб спорядити виправу на мисливські угіддя Річкового Клану. Наші вояки вистежать один із їхніх патрулів і так натякнуть їм не красти у нас здобич, що вони ще довго пам’ятатимуть!
Вогнесерд здригнувся, пригадавши, що Срібнострумка розповіла йому про голод у їхньому Клані. А навколо нього інші коти зраділо кричали. Вогнесерд уже багато повень не бачив у Громовому Клані такого захвату.
— Тигрокігтю! — перекричала гамір Синьозірка. — Наші вояки готові до виправи на територію Річкового Клану?
Тигрокіготь кивнув.
— Пречудово, — Синьозірка підняла хвоста. — Тоді вирушаємо на заході сонця.
Клан радісно завив. Вогнесерд напружився. Синьозірка також збирається піти? Але ж вона, звісно, не ризикуватиме своїм останнім життям у прикордонній сутичці?
Вогнесерд озирнувся на Сіросмуга. Той витріщився на Високий Камінь, нервово помахуючи хвостом. Коли крики затихли, він подав голос:
— Але сьогодні потепліло. У відлигу буде надто небезпечно переходити кригу.
Вогнесерд затамував подих. Погляди котів Клану були прикуті до Сіросмуга.
Тигрокіготь теж витріщився на сірого вояка, в його бурштинових очах читалося здивування.
— Щось ти незвично байдужий до бою, — поволі нявкнув воєвода.
Темносмуг, витягнувши шию, і собі додав:
— Так, Сіросмуже, ти ж не боїшся тих блохастиків із Річкового Клану, правда?
Сіросмуг незручно зачовгав, розуміючи, що Клан чекає відповіді.
— Здається, він боїться! — прошипів Порохолап, що саме сів біля Пісколапки.
Вогнесерд люто махнув хвостом, але спромігся втримати себе в лапах і озвався: