— Тигрокіготь — великий вояк, але й неабиякий гордій, — провадила Синьозірка. — Йому буде легше сприйняти те, що його новак загинув у бою, аніж утік. І для Круколапа так теж буде краще.
— Тому що Тигрокіготь може вирушити на його пошуки? — наважився запитати Вогнесерд.
Чи могло бути так, що Синьозірка повірила йому, хай навіть трішки?
Синьозірка дещо нетерпляче похитала головою.
— Ні. Тигрокіготь, може, й амбітний, але він не вбивця. Краще хай Круколапа запам’ятають як полеглого героя, аніж як боягуза.
Знову залунав клич Тигрокігтя. Синьозірка зістрибнула зі стовбура і розчинилася в заростях ялівцю. Одним стрибком Вогнесерд здолав пень і побіг услід за своєю провідницею.
Він наздогнав її на краю струмка. Спостерігав, як вона його перетинає, перестрибуючи з каменя на камінь на протилежний берег. Вогнесерд біг їй услід, у голові його роїлися думки. Таємниця смерті Рудохвоста тягарем лежала на його плечах уже багато днів. Тепер він зрештою все розповів Синьозірці, але нічого не змінилося. Провідниця, очевидно, не вважала, що Тигрокіготь здатний на холоднокровне вбивство. А найгірше було те, що Вогнесерд почав вагатися: а чи дійсно Круколап казав правду? Він перестрибнув на протилежний берег і помчав через підлісок.
Вогнесерд зупинився позаду Синьозірки, коли вони зустріли інших котів Громового Клану. Група призупинилася на гребені схилу, який спускався вниз до Чотиридерева — велетенських дубів, де коти з чотирьох Кланів лісу зустрічалися кожної повні.
Вогнесердове хутро наїжачилося, коли він відчув, як Тигрокіготь дивиться на нього. Чи темний вояк запідозрив, про що вони розмовляли із Синьозіркою? Вогнесерд помахав головою, аби розігнати думки, і спробував міркувати так, як Синьозірка. Звісно ж, Тигрокігтеві цікаво, що Вогнесерд сказав Синьозірці. Він воєвода, тож йому належить знати все, що може якось вплинути на Клан. Вогнесерд знову поглянув на Тигрокігтя. Темний вояк дивився вниз на схил, нашорошивши вуха. Коти довкола нього у передчутті висунули пазурі. Тигрокіготь глянув на кожного з них по черзі, мовчки обводячи їх своїм спокійним поглядом бурштинових очей.
Синьозірка підняла ніс і принюхалася. Вогнесерд відчув напругу м’язів і шерех хутра довкола себе. Тоді провідниця подала сигнал, змахнувши кінчиком свого хвоста, і коти Громового Клану, як один, кинулися вниз схилом на Зборище.
Розділ 2
Синьозірка загальмувала на краю галявини, вишикувавши Клан обабіч себе. Деякі коти з Річкового і Тіньового Кланів озирнулися і привітали їх із прибуттям.
— Куди ти зник? — раптом вигулькнув Сіросмуг над Вогнесердовим плечем.
Вогнесерд лише похитав головою.
— Неважливо, — він ще був збентежений після розмови із Синьозіркою, тож зрадів, коли Сіросмуг не став на нього тиснути. Натомість сірий вояк повернув голову, щоб оглянути галявину.
— Агов, глянь, — нявкнув він. — Тіньові коти здаються сильнішими, ніж я думав. Зрештою, Зорелом залишив їх напівголодними.
Вогнесерд простежив за його поглядом і побачив лискучого Тіньового кота.
— Маєш рацію, — здивовано погодився він.
— Май на увазі, що в основному за них билися ми! — знущально мовив Сіросмуг.
Муркотіння друзів урвав Білошторм.
— Коти Тіньового Клану билися так само відважно, як і ми, щоб вигнати Зорелома. Нам варто шанувати їхнє прагнення відновити Клан, — суворо зауважив він, перш ніж рушити до гурту вояків, які зібралися під одним із великих дубів.
— Ой-йой! — нявкнув Сіросмуг, винувато глянувши на Вогнесерда.
Молоді вояки залишилися на краю галявини. Вогнесерд легко розрізняв новаків з інших Кланів — їхнє хутро було ще по-кошенячому м’яке, мордочки круглі, а лапки повні та незграбні.
Двоє вояків наблизилися до Сіросмуга та Вогнесерда. За ними хвостиком плентався маленький бурий новак. Вогнесерд упізнав сірого кота з Тіньового Клану.
— Здоров! — нявкнув сірий кіт.
— Привіт, Мокроноже, — відповів Вогнесерд. Він глянув на димчастого кота, що стояв поруч.
— Це Чорнокіготь із Річкового Клану, — нявкнув Мокроніг.
Сіросмуг і Вогнесерд кивнули, вітаючись. Тим часом новак несміливо підійшов уперед.
— А це мій учень, Дуболап, — додав Мокроніг.
Дуболап глянув на Вогнесерда широкими, повними захвату очима.
— П-привіт, Вогнесерде, — нявкнув він. Вогнесерд так само кивком відповів на його привітання.
— Чув я, що Синьозірка зробила вас вояками після битви, — нявкнув Мокроніг. — Мої вітання! Мабуть, нічне мовчазне чатування було дуже холодне.