— У чому річ? — лагідно допитувалася Попелапка.
Вогнесерд знизав плечима.
— Мене аж верне від того, як деякі коти до нього ставляться, наче він якийсь тупак або нездара.
— А Хмарко помічає ці погляди?
Вогнесерд похитав головою.
— Ну то й не переймайся, — нявкнула Попелапка.
— Але ж Хмарко навіть не знає, що народився кицюнею. Я думаю, він просто сприймає це так, наче належить до іншого Клану. Але якщо Громові коти й далі на нього так поглядатимуть, то він збагне, що із ним щось не так, — Вогнесерд знервовано поглянув на лапи.
— З ним щось не так? — зачудовано повторила Попелапка. — Ти народився кицюнею, а з тобою все добре! Слухай, поки Хмарко з’ясує, хто він там і звідки, він уже сам зможе довести, що кицюня нічим не гірша за кланонароджених вояків. Так само, як і ти.
— А що, коли хтось розповість йому, перш ніж він буде готовий?
— Якщо Хмарко хоч трошки схожий на тебе — він народився готовим!
— Ти коли це стала така розумна? — нявкнув Вогнесерд, здивований такою метикуватістю новачки.
Попелапка, драматично зітхнувши, перекотилася на спину.
— От що страждання робить із котом!
Вогнесерд лапкою погладив її живіт, і Попелапка, зойкнувши, впала на бік.
— Ні, справді, — нявкнула вона. — Сам подивися, з ким я тут була останнім часом!
Вогнесерд запитально схилив голову набік.
— Із Жовтоіклою, телепню, — чмихнула Попелапка. — Вона розумна стара. І я багато в неї вчуся. До речі, Жовтоікла каже, що сьогодні Зборище. Ти підеш?
— Я не знаю, — сказав Вогнесерд і додав: — Потім перепитаю Синьозірку. Я зараз не найпопулярніший кіт у Клані.
— Вони це переростуть, — пообіцяла Попелапка. Вона повела плечем. — Тоді хіба не треба піти дізнатися, чи тебе беруть? Бо всі інші скоро таки підуть.
— Твоя правда, — відповів Вогнесерд. — Ти тут впораєшся без Жовтоіклої? Тобі принести свіжини?
— Усе буде добре, — запевнила його Попелапка. — А Жовтоікла мені щось принесе. Завжди приносить. Я маю всі шанси стати найтовстішою кицею табору.
Вогнесерд відчув хвилю щастя, побачивши, як його колишня учениця знову радіє життю. Він відчував спокусу залишитися, скласти їй компанію, але вона мала рацію: слід було піти і з’ясувати, чи має він право іти на Зборище.
— То зустрінемося завтра, — нявкнув Вогнесерд. — У нас буде чимало новин зі Зборища.
— Так, і я захочу всі ті новини знати, — нявкнула Попелапка. — Піди переконайся, що Синьозірка дозволяє тобі піти! Швидко!
— Іду, іду, — пробурчав Вогнесерд, підводячись на лапи. — Бувай, Попелапко.
— Бувай!
Вогнесерд спинився на краю галявини і роззирнувся в пошуках Синьозірки. Вона спілкувалася з Верболозою біля входу до свого кубла. Вогнесерд нагодився, саме коли Верболоза зібралася йти. Струнка сіра войовниця кивнула Вогнесердові і рушила геть.
Синьозірка перевела на Вогнесерда свій всезнаючий погляд.
— Ти хочеш піти на Зборище, — нявкнула вона.
Вогнесерд уже розтулив рота, щоб заговорити, але провідниця перебила його:
— Усім воякам сьогодні кортить піти, але ж я не можу взяти кожного кота.
Вогнесерд відчув розчарування.
— Я хотів знову побачити Вітряний Клан, — пояснив він. — Розпитати, як їм ведеться, відколи ми з Сіросмугом повернули їх додому.
Синьозірка примружила очі.
— Не треба мені нагадувати, що ви зробили для Вітряного Клану, — гостро нявкнула вона, і Вогнесерд знітився. — Але так тому й бути. Ви із Сіросмугом можете піти на сьогоднішнє Зборище.
— Дякую, Синьозірко, — нявкнув Вогнесерд.
— Це буде цікаве Зборище, — застерегла його Синьозірка. — Річковому і Тіньовому Кланам доведеться чимало пояснити.
Вогнесерд нервово смикнув вухами, але не міг не відчути гостру млість. Синьозірка збиралася відверто кинути виклик Кривозору і Ночезору за їхні вторгнення в угіддя Громового Клану. Він шанобливо вклонився Синьозірці та побрів геть.
Відібравши для Ряболицьої двох водяних мишей із купи свіжини, Вогнесерд помітив, як на терен пробирається Жовтоікла. Її лапи були у багні, а з рота звисали товсті вузлуваті корінці. Пошуки живокосту, очевидно, були успішні.
Вогнесерд поніс свіжину до ясел. Ряболиця скрутилася калачиком усередині, годуючи Хмарка. Усі інші кошенята вже відійшли від материнського молока, тож невдовзі Хмаркові також належало вперше скуштувати свіжини.
Коли він увійшов, Ряболиця підвела на нього стурбований погляд.
— Я щойно послала за Жовтоіклою, — нявкнула вона.
Вогнесерд миттю насторожився.