— Мабуть, тобі дадуть Хмарка, коли він підросте.
— Сподіваюся, — Вогнесерд глянув у сторону ясел. — Якщо він до цього доживе.
— Звісно ж доживе! — нявкнула Пісколапка.
— Але в нього лихоманка.
— У всіх кошенят буває лихоманка! — відрізала Пісколапка. — Із такою густою шубкою він за мить одужає. А на час гололисту кращого хутра й не придумати, воно ж ідеальне для полювання у снігах. Здобич нізащо його не помітить, до того ж він зможе бути надворі удвічі довше, ніж короткошерстики типу Довгохвоста!
Вогнесерд заспокоєно замуркотів. Пісколапка підняла йому настрій. Він підвівся і підбадьорливо лизнув її голову.
— Ходімо, — нявкнув Вогнесерд. — Синьозірка скликає на Зборище.
Вони приєдналися біля входу до табору до мовчазної групи котів.
Синьозірка подала їм сигнал помахом хвоста, а тоді повела крізь тунель на крутосхил. Ліс, яким вони мчали до Чотиридерева, виблискував у холодному місячному сяйві.
Уперше, відколи Вогнесерд став частиною Клану, Синьозірка не спинилася на гребені схилу над Чотиридеревом, щоб приготуватися до зустрічі. І всі коти, як один, рушили услід за провідницею, яка кинулася прямісінько униз схилом на галявину.
Розділ 23
Річковий і Тіньовий Клани ще не прибули, а от Вітряний Клан був уже на місці. Високозорий привітав Синьозірку шанобливим кивком.
Вогнесерд помітив Одновуса і підбіг привітатися.
— Здоров! — нявкнув він.
Минуло вже більш ніж дві повні, звідколи Вогнесерд востаннє бачив цього невеличкого брунатного вояка, який бився з ним пліч-о-пліч на кам’яній приступці. Уперше за цілу вічність він пригадав смерть Білокігтя і відчув уже знайоме лоскотання жаху, уявивши, як вояк Річкового Клану щезає в бистрині.
— А де Сіросмуг? — запитав Одновус. — Із ним усе гаразд?
Судячи із хвилювання в очах Вітряного вояка, він також думав про загибель Білокігтя.
— Усе нормально, — відповів Вогнесерд. — Він онде, з іншими.
Тут Вогнесерд згадав про королеву Вітряного Клану, якій він допомагав нести кошеня.
— А як Ранньоквітка?
— Радіє дому, — відповів Одновус. — Її кошеня швидко підростає.
Вогнесерд радісно замуркотів.
— Клан узагалі в порядку, — додав Одновус. У його очах зблиснула щира втіха. — Як же чудово знову з’їсти кролика. Сподіваюся, мені більше ніколи не доведеться скуштувати щура!
Вогнесерд відчув новий запах у нічному повітрі. Наближався Річковий Клан. Згодом долинув також запах Тіньового Клану. Рудий вояк оглянув схили. Очевидно, Річкові коти підходили зі свого боку. На протилежному схилі Вогнесерд уже міг розрізнити Тіньових котів, їхні шубки тьмяно поблискували в місячному світлі. Струнка постать Ночезора бовваніла на чолі гурту.
— Нарешті, — прогарчав Одновус. Він також їх помітив. — Надто холодно сьогодні, щоб просто тут стовбичити.
Вогнесерд байдуже кивнув. Він озирав юрбу Річкових котів, які виходили на галявину, шукаючи в ній Срібнострумку. Світло-сіра киця зупинилася біля підніжжя схилу і рушила вслід за батьком, який обмінювався вітаннями мало не з кожним вояком інших Кланів.
Вогнесерд нервово виглядав у галасливому котячому натовпі Сіросмуга. Чи наважиться він заговорити зі Срібнострумкою? Сірий вояк наразі стояв до неї спиною — розмовляв із Вітряним котом.
Вогнесерд так пильно дивився на Сіросмуга, що й не помітив, як наблизився Мертвоніг.
— Добривечір, Вогнесерде, — нявкнув воєвода Вітряного Клану. — Як ти?
Вогнесерд повернувся.
— Привіт. Гарно, дякую.
Мертвоніг кивнув і побрів геть.
Одновус приязно штурхнув Вогнесерда.
— Ти особливий!
Вогнесерд ледь усміхнувся від гордощів.
Із Великого Каменя залунав клич Синьозірки. Вогнесерд озирнувся і здивовано глянув на скелю. Зазвичай провідники не розпочинали Зборище так рано. Кривозір із Ночезором уже стояли один біля одного на верхівці скелі. Синьозірка чекала поруч із Високозорим, поки всі коти зберуться внизу.
Вогнесерд із Одновусом приєдналися до решти котів і вмостилися під каменем. Вогнесерд вичікувально поглянув угору, сподіваючись, що Синьозірка привітає Високозорого і Вітряний Клан із поверненням, але провідниця явно не була налаштована на товариські слова.
— Річковий Клан полював на Сонячних Скелях, — люто розпочала вона. — Наші патрулі не раз знаходили там запахи ваших вояків, Кривозоре. Сонячні Скелі належать Громовому Клану!
Кривозір преспокійно глянув їй у вічі.
— Чи ти забула, як нещодавно одного з наших вояків убили, коли він захищав угіддя від Громового Клану?