— У вас не було потреби захищати свої угіддя, — відповіла Синьозірка. — Мої вояки там не полювали. Вони поверталися додому після того, як знайшли Вітряний Клан. То була виправа, на яку ми всі погодилися! Згідно з вояцьким кодексом, на них не можна було нападати.
— Ти заговорила про вояцький кодекс? — кинув Кривозір. — Як щодо Громового вояка, який звідтоді постійно нишпорить на наших землях?
Синьозірку цей випад захопив зненацька.
— Вояк? — повторила вона. — Ви його бачили?
— Ні, — сказав Кривозір. — Але ми знаходимо його запах так часто, що нам уже недовго чекати.
Вогнесерд насторожено глянув на Сіросмуга. Він єдиний знав, до того ж занадто добре, якого вояка помітили на землях Кривозора. Чи впізнає хтось із Річкового Клану його запах сьогодні?
Сіросмуг сидів каменем, не зводячи очей із чотирьох провідників.
Тоді над юрбою пролунало глибоке гарчання Тигрокігтя:
— Цієї повні ми знаходили не тільки запахи Річкового, але й Тіньового Клану. Не просто одного вояка, а цілого патруля, завжди ті самі коти.
Очі Тіньового провідника обурено спалахнули.
— Тіньового Клану на ваших землях не було. Очевидно, ваші вояки не розрізняють запахи за межами власного Клану. Ви знайшли запахи котів-волоцюг. Із наших угідь вони також крали здобич!
Тигрокіготь недовірливо пирхнув, і Ночезір уважно глянув на нього.
— Ти ставиш під сумнів слово Тіньового Клану, Тигрокігтю?
Уперше за весь час заговорив Високозорий, непевно помахуючи хвостом.
— Мої вояки також знайшли дивні запахи на землях нашого Клану. Здається, вони належать Тіньовому Клану.
— Я знав! — гаркнув Тигрокіготь. — Річковий і Тіньовий Клани об’єдналися проти нас!
— Нас? Чому це раптом масі — кинув Кривозір. — Здається, тут саме ви з Вітряним Кланом вступили в союз! Це тому ви так хотіли їх повернути? Щоб разом із ними захопити решту лісу?
Високозорий наїжачився.
— Це не тому ми повернулися! Ми не потикалися за межі власних угідь останні дві повні.
— Тоді чому ми знаходимо чужі запахи на наших землях? — прогарчав Кривозір.
— Вони не з Вітряного Клану! — прошипів Високозорий. — Певно, це волоцюги, як і каже Ночезір.
— А ще волоцюги — добре прикриття для вторгнення на наші землі, правда ж? — пробурмотіла Синьозірка і з погрозою глянула на Річкового і Тіньового провідників.
Кривозір наїжачив карк, а Ночезір вигнув спину. Насторожившись, Вогнесерд побачив, як Тигрокіготь підвівся і рушив до Великого Каменя, напруживши кожен м’яз. Чи справді провідники битимуться на Зборищі?
У цю саму мить непроглядна темрява затопила видолинок. Коти, поринувши в неї, враз затихли. Вогнесерд, тремтячи, підвів голову. Хмара повила місяць, геть закривши його світло.
— Зоряний Клан послав нам темряву!
Вогнесерд упізнав голос Куцохвоста.
Медикіт Тіньового Клану згідливо крикнув:
— Зоряний Клан злиться. Ці зустрічі повинні бути мирними.
— Носошморг має рацію! — то вже озвалася Жовтоікла. — Нам не слід битися одне з одним.
Останні її слова відлунили у переляканій тиші:
— Нам слід прислухатися до Зоряного Клану!
Розділ 24
Слово взяв Високозорий, його обрис тьмяно вимальовувався на верхівці Великого Каменя.
— Волею Зоряного Клану Зборище закінчене.
Юрба згідливо замурмотіла. Повітря просякло смородом страху і ворожості.
— Громовий Клан, ходімо!
Вогнесерд заледве бачив Синьозірку, яка зістрибнула з каменя і рушила до краю галявини.
Він проштовхався крізь юрбу інших котів і поквапився за нею. Попереду виднівся масивний обрис Тигрокігтя, який ішов слід у слід за провідницею, і блідо-сірі силуети інших котів Громового Клану, що рухалися позаду двох великих вояків. Ніхто не промовив ані слова, коли вони видиралися вгору схилом додому. Вогнесерд озирнувся через плече. Інші Клани також ішли геть. Поки Громовий Клан дістався верхівки, біля Чотиридерева було вже порожнісінько.
Клан мовчки біг лісом, рухаючись знайомим ланцюжком запахів. Вогнесерд помітив спину Сіросмуга і трохи збавив темп. Можливо, зараз, коли цілком очевидно, яка напруга між Кланами, легше буде поговорити про Срібнострумку. Запах сірого вояка помітили на Річкових землях! Сам Сіросмуг, а з ним і весь Клан були в небезпеці через ті таємні зустрічі.
Вогнесерд підбирав правильні слова, але Сіросмуг озвався першим:
— Я знаю, що ти хочеш мені сказати. І ні, я не припиню з нею бачитися!