— Сподіваюся на те, — прогарчав Білошторм. Тоді повернувся до свого патруля. — Ви готові?
Вогнесерд кивнув. Білошторм змахнув кінчиком хвоста і кинувся в орляк.
Вогнесерд мчав за Мишошубкою і Білоштормом. Вони вибігли на схил, навіть не збавляючи темпу. Пісколапка трималась одразу за Вогнесердом; він відчував тепло її дихання, перелазячи з одного кругляка на інший.
Вони ще й до Зміїних Скель не добігли, коли Вогнесерд відчув знайомий зловісний запах. Він уже відкрив рота, щоб застерегти інших, але Мишошубка озвалася першою:
— Тіньовий Клан!
Усі четверо котів спинилися і принюхалися.
— Аж не віриться, що вони вже повернулися! — промурмотіла Пісколапка. Вогнесерд помітив, що шерсть у неї на спині стала дибки.
— Цей запах свіжий, — очі Білошторма люто спалахнули. — Я сподівався, що з Ночезором на чолі в цей Клан прийде хоч трохи честі. Але, здається, холодні вітри з Громошляху позаморожували їхні серця.
Вогнесерд повернувся і пірнув у густі чагарі папороті. Він майже торкався зубами до листя, щоб вловити цей запах Тіньового Клану. Запах був знайомий. Дуже знайомий. Вогнесерд спинився. Цей запах належав Тіньовому воякові, з яким він уже стикався. Але ж якому з них?
Вогнесерд знову рушив уперед, сподіваючись, що нові запахи освіжать його пам’ять. Та несподівано він відчув щось інше. Вогнесерд глянув униз. На землі, поміж стовбурців папороті, лежала купка кролячих кісток. Коти із Кланів зазвичай запорпують кістки своєї здобичі на знак поваги до життя, яке вони забрали. Здригнувшись від здогаду, що це може означати, Вогнесерд взяв трохи кісток і рушив назад крізь хащі. Він кинув докази до лап Білошторма.
Білий вояк люто вирячився на кістки.
— Кролячі кістки? Вояки, які це зоставили, хотіли, аби ми знали, що вони полюють на наших землях! Синьозірка мусить негайно про це дізнатися.
— Вона вирядить бойову виправу проти Тіньового Клану? — запитав Вогнесерд. Він ще ніколи не бачив Білошторма таким розлюченим.
— Їй слід! — прошипів великий вояк. — І я сам поведу її, якщо зможу. Ночезір зрадив нашу довіру, і, присягаюся Зоряним Кланом, його треба покарати.
— Синьозірко! — Білошторм вивалив кролячі кістки посеред галявини в таборі.
— Синьозірка вже вирушила на патрулювання, — сказав йому Тигрокіготь, виходячи з тіней.
Куцохвіст і Морозошубка повилазили з кубелець, цікаві дізнатися, що відбувається.
Білошторм втупився у Тигрокігтя, досі дихаючи люттю.
— Глянь на це! — кинув він.
Тигрокігтеві не треба було навіть пояснювати, в чому річ — запах говорив сам за себе. Лють поволі розгорілася і в його очах.
Вогнесерд відійшов до краю галявини і спостерігав за двома великими вояками. Доказ був, безперечно, зловісний, але ця знахідка сповнила його запитаннями, а не люттю. Минуло всього три повені, відколи Тіньовий Клан вигнав свого жорстокого провідника, ще й за допомогою Громового Клану. Як Тіньові коти могли настільки оговтатися, щоб замірятися війною проти Громового Клану?
Тигрокіготь, очевидно, не заморочувався такими проблемами. Він уже прикликав до себе Темносмуга і Вітрогона.
— Верболоза і Мишошубка підуть із нами! — оголосив воєвода. — Ми знайдемо патруль Тіньового Клану і так його пошарпаємо, щоб забули дорогу на наші угіддя!
Білошторм кивнув.
— А можна мені піти? — нявкнула Пісколапка. Вона зачаровано бігла услід за білим вояком. Той спинився і глянув на неї своїми блискотливими очима.
— Не цього разу, — сказав їй Білошторм.
Лице кицьки скривилось від розчарування.
— А як щодо Вогнесерда? — нявкнула вона. — То ж він знайшов кістки.
Тигрокіготь примружив очі та наїжачив карк.
— Вогнесерд може залишитися тут і все розповісти Синьозірці, коли вона повернеться, — зневажливо прошипів він.
— Ви підете до її приходу? — запитав Вогнесерд.
— Звісно, — відрізав Тигрокіготь. — Це треба владнати негайно!
Він повернувся до Білошторма і махнув хвостом. Вогнесерд спостерігав, як двоє вояків біжать із табору, а одразу ж за ними — Темносмуг, Верболоза, Вітрогон і Мишошубка. Він чув, як їхні лапи вдаряються об промерзлу землю.
Зненацька Вогнесерд збагнув, наскільки спорожнів їхній табір. Коли Морозошубка із Куцехвостом вийшли на терен і заходились обнюхувати кролячі кістки, він нявкнув:
— Хто пішов із Синьозіркою?
Морозошубка замислилась.
— Сіросмуг, Довгохвіст і Прудколап.