— Попелапко? — озвався він.
Попелапка вистромила голову.
— У тебе все гаразд? — запитав Вогнесерд.
— Волоцюги вже пішли? — прошепотіла вона.
— Так, усі, крім Зорелома. Він тяжко поранений. Його глядить Жовтоікла.
Він очікував, що Попелапка буде вражена, але вона просто повільно похитала головою і втупилася в землю.
— Усе гаразд? — перепитав Вогнесерд.
— Мені слід було битися поруч із тобою, — голос Попелапки бринів соромом.
— Тебе б убили!
— Це саме сказав Порохолап. Він наказав мені піти і сховатися з кошенятами, — очі маленької киці сльозились від відчаю. — Але якби мене і вбили — що з того? Яка з мене зараз користь? Я просто тягар для Клану.
Вогнесерд відчув, як його гостро шарпнув жаль. Він підбирав слова, щоб втішити її, але перш ніж встиг заговорити, з-за кущів орляка почулося хрипке нявкання Жовтоіклої.
— Попелапко, — покликала вона. — Принеси мені павутини, швиденько!
Попелапка зникла в розколині, за мить повернувшись із клубком намотаної на лапу павутини. Так швидко, як лише могла, вона пошкутильгала до Жовтоіклої та поклала клубок у гніздо.
— Принеси живокосту, — наказала Жовтоікла.
Коли Попелапка знову побрела до каменя, Вогнесерд пішов геть. Тут йому нічого робити. Треба було довідатися, як там решта Клану.
Коти на терені навіть не ворушилися. Вогнесерд підійшов до Порохолапа і нявкнув йому:
— Жовтоікла опікується Зореломом. Попелапка їй допомагає, — він пропустив недовірливе чмихання Порохолапа повз вуха. — Повартуй його.
Порохолап побіг до тунелю і зник усередині.
Вогнесерд підійшов до Сіросмуга. Сірий вояк досі дивився на неживе тіло Кігтеморда.
— Ти врятував мені життя, — пробурмотів Вогнесерд. — Дякую.
Сіросмуг підвів погляд на свого товариша.
— Я б для тебе і свого не пошкодував, — просто відповів він.
Хапаючи ротом повітря, Вогнесерд дивився, як його друг повернувся і пішов. Мабуть, їхній дружбі все ж не настав кінець.
У вхідному тунелі почувся тупіт лап, який урвав його роздуми. До табору влетіла Синьозірка, за нею — Довгохвіст і Прудколап. Вогнесерд полегшено зітхнув і розслабився, побачивши провідницю. Вона роззиралася залитою кров’ю галявиною, широко розплющивши очі, аж поки не побачила бездиханне тіло Кігтеморда.
— Зорелом напав? — нявкнула Синьозірка.
Вогнесерд кивнув.
— Він мертвий?
— Зорелом із Жовтоіклою, — відповів Вогнесерд, видушуючи з себе слова і переборюючи виснаження. — Він поранений — очі.
— Інші волоцюги?
— Прогнали.
— Хтось із нашого Клану покалічився? — допитувалася Синьозірка, роззираючись галявиною.
Коти захитали головами.
— Добре, — нявкнула вона. — Пісколапко, Прудколапе, заберіть це тіло з табору і закопайте. Без старійшин. Волоцюги не гідні бути похованими за ритуалом Зоряного Клану.
Прудколап із Пісколапкою потягли тіло крізь тунель.
— Старійшини в безпеці? — запитала Синьозірка.
— Вони в яслах, — відповів Вогнесерд. Поки він говорив, в ожиновому кублі щось зашаруділо і звідти виліз Куцохвіст, а за ним — кошенята і решта старійшин. Вогнесерд побачив, як звідти вилазить Хмарко і радісно дибає галявиною до Ряболицьої. Вона привітала його, лизнувши, і кошеня повернулося до тіла Кігтеморда, яке зникало в тунелі.
— Він мертвий? — запитав Хмарко. — Можна подивитися?
— Цить, — шикнула Ряболиця, обгортаючи його хвостом.
— Де Тигрокіготь? — запитала Синьозірка.
— Він рушив у вояцьку виправу на патруль Тіньового Клану, — пояснив Вогнесерд. — Ми знайшли кістки під час патрулювання. Вони пахли Тіньовим Кланом, тож Тигрокіготь вирішив напасти. Я послав Орляколапа його спинити, бо Жовтоікла збагнула, що то запах Зорелома.
— Орляколапа? — примруживши очі, нявкнула Синьозірка. — Хоч там і потрібно перетинати Громошлях?
— Я був єдиний вояк у таборі. Більше нікого було послати.
Синьозірка кивнула, занепокоєння в її очах змінилося розумінням.
— Ти не хотів залишати табір незахищеним? — нявкнула вона. — Ти добре впорався, Вогнесерде. Думаю, Зорелом таки намагався повиманювати з табору всіх наших вояків. Ми також знайшли кістки.
— Сіросмуг мені розповів, — Вогнесерд роззирнувся, виглядаючи друга, але той уже зник.
— Пошли Жовтоіклу до мене, коли вона закінчить із Зореломом, — наказала Синьозірка.
Її насторожив тупіт лап у папоротяному тунелі. На терен вибіг Тигрокіготь, за ним — Білошторм і решта групи. Вогнесерд тягнув шию, роздивляючись вояків, аж поки ген позаду не побачив Орляколапа. Молодий новак, здається, був виснажений, але неушкоджений. Вогнесерд тихенько зітхнув із полегшенням.