— Орляколап наздогнав вас до того, як ви знайшли патруль? — пильно дивлячись на воєводу, запитала Синьозірка.
— Ми навіть не зайшли на їхні угіддя, — відповів Тигрокіготь. — Саме збиралися переходити Громошлях, — він примружив очі. — Це Кігтеморда там закопували?
Синьозірка кивнула.
— Тоді Орляколап правду казав, — нявкнув воєвода. — Зорелом дійсно збирався напасти на табір. Він також мертвий?
— Ні. Про нього піклується Жовтоікла.
— Не може бути! — вигукнула Мишошубка, перезирнувшись із Вітрогоном.
Тигрокіготь спохмурнів.
— Піклується про нього? — форкнув він. — Та його ж вбити треба, а не гаяти часу на лікування!
— Ми це обговоримо, коли я побалакаю з Жовтоіклою, — спокійно нявкнула провідниця.
— Можемо обговорити це просто зараз, Синьозірко, — Жовтоікла вийшла на терен, виснажено понуривши голову.
— Ти залишила Зорелома самого? — прогарчав Тигрокіготь, блиснувши своїми бурштиновими очима.
Жовтоікла підвела голову і глянула на темного вояка.
— Його вартує Порохолап. Я дала йому макового насіння, тож він спить. Зорелом осліп, Тигрокігтю. Він не намагатиметься втекти. У лісі він помре за якийсь тиждень, якщо тільки лисиця чи зграя ворон не прикінчать його раніше.
— Тоді все ще простіше, — форкнув Тигрокіготь. — Нам не доведеться його вбивати. Хай ліс сам із ним розбереться.
Жовтоікла повернулася до Синьозірки.
— Не можна допустити, щоб він помер, — нявкнула вона.
— Чому ні?
Вогнесерд, затамувавши подих, спостерігав, як провідниця по черзі переводить погляд із Жовтоіклої на Тигрокігтя і назад. Цікаво, чи медикицька збирається сказати Синьозірці, що Зорелом — її син.
— Якщо це допустимо, тоді ми не кращі за нього, — спокійно відповіла Жовтоікла.
Тигрокіготь розлютовано махнув хвостом.
— А ти що думаєш, Білошторме? — нявкнула Синьозірка, перш ніж Тигрокіготь встиг розтулити рота.
— Він буде тягарем для Клану, його треба буде доглядати, — замислено відповів Білошторм. — Але Жовтоікла таки має рацію: чи ми його виженемо в ліс, чи холоднокровно вб’ємо, Зоряний Клан усе одно знатиме, що ми опустилися так само низько, як він.
Наперед вийшла Одноока.
— Синьозірко, — хрипко нявкнула вона. — Колись, бувало, ми по кілька повень тримали у себе в’язнів. Можемо і зараз так зробити.
Вогнесерд пригадав, що сама Жовтоікла була ув’язненою, коли тільки потрапила до табору. Він чекав, що медикицька нагадає про це Синьозірці, але вона мовчала.
— То ти справді плануєш утримувати волоцюгу в таборі? — заговорив Тигрокіготь до провідниці, його очі знову сяйнули люттю.
Вогнесерд скрушно збагнув, що не може не погодитись із воєводою. Йому була огидна сама думка про те, щоб убити Зорелома, — він краще за будь-кого знав, ким цей кіт доводиться Жовтоіклій. Але Зорелом був підступним ворогом, хай навіть сліпим. Утримувати його в таборі складно і небезпечно для всього Клану.
— Він справді сліпий? — запитала Синьозірка у Жовтоіклої.
— Так, справді.
— Інші поранення є?
Цього разу відповів Вогнесерд.
— Я доволі сильно його подряпав, — визнав він.
Тоді одразу ж глянув на Жовтоіклу і полегшено зітхнув, коли побачив, як стара кицька ледь схилила голову. Вона пробачила його за те, що він покалічив її сина.
— Скільки часу вони гоїтимуться? — запитала Синьозірка.
— Приблизно повню, — відповіла Жовтоікла.
— Доти можеш його доглядати. Після того ми знову обговоримо майбутнє цього негідника. Відсьогодні його називатимуть Хвостоломом, а не Зореломом. Не нам забирати в нього подаровані Зоряним Кланом життя, але цей кіт більше не провідник.
Синьозірка запитально глянула на Тигрокігтя. Його хвіст смикнувся, але він не заговорив.
— Вирішено, — нявкнула провідниця. — Він залишається.
Розділ 27
Вогнесерд пришкандибав до куща кропиви і заходився зализувати рани. Пізніше він піде поговорити з Жовтоіклою, коли вона закінчить опікуватися іншими котами.
Слабеньке проміння призахідного сонця кидало на терен довгі тіні. Порохолапа на чатах біля Хвостолома змінив Довгохвіст. Тигрокіготь зібрав групу вояків і повів її на пошуки свіжини. У Вогнесерда також бурчало в животі. Він сполохано озирнувся, почувши кроки, але то були просто Пісколапка і Прудколап, що поверталися з лісу.
Вони вдвох підійшли до Синьозірки, яка сиділа під Високим Каменем із Білоштормом. Вогнесерд також підвівся і вирушив до них. Кінчиком хвоста підкликав ще Порохолапа, який зализував свої рани під поваленим стовбуром. Порохолап завагався, але зрештою втомлено встав і побрів до нього.