Ночезір заквилив і заборсався, вириваючись від Вогнесерда. «Цього кота не просто так обрали провідником», — думав Вогнесерд, намагаючись втриматися на його спині. Ночезір вирвався, але Вітрогон був уже напоготові. Він стрибнув уперед, і двоє вояків покотилися через усю галявину. Вогнесерд спостерігав, як вони борються і борсаються, вираховуючи ідеальний момент, щоб стрибнути і приземлитися простісінько на спину Ночезора. Цього разу він ударив сильніше, готовий до того, що ворог пручатиметься. Але Вітрогон також не відпускав. Разом вони били і кусали Тіньового провідника, аж поки той голосно не завив. Тоді Громові коти відпустили його, позадкувавши, однак тримаючи кігті напоготові.
Ночезір підвівся і засичав. Вогнесерд бачив лють у його очах, але провідник Тіньового Клану розумів, що його побороли. Він позадкував, роззираючись галявиною, на якій майже всі його коти зазнавали поразки. Ночезір скомандував відступ. Нараз його вояки вийшли з бою й услід за провідником покинули табір крізь хащі ялівцю, що ріс довкруж. Річкові вояки залишилися самі проти Вітряного та Громового Кланів.
Вогнесерд спинився перевести подих, намагаючись повіками змахнути кров, що заливала очі. Тепер Білошторм зітнувся з Леопардошубкою, поруч із ним — Мишошубка. Піскошторма билася з Річковим вояком, майже вдвічі більшим за неї. Але її суперник був і удвічі повільніший. Вогнесерд спостерігав, як Піскошторма в’ється і кружляє навколо нього, збиваючи Річкового вояка з пантелику.
Порохошуб бився з димчасто-чорним котом неподалік від неї. Вогнесерд упізнав Чорнокігтя, Річкового вояка, що колись невдало полював на кролів на плоскогір’ї. Порохошуб уперто ухилявся від спрямованих на нього укусів та ударів. Щоразу, коли ворог заносив лапу, молодий вояк був готовий до нападу. Йому не потрібна була допомога, та й Вогнесердові здавалося, що Порохошуб не подякує йому за втручання в цей бій.
А де ж Кривозір? Вогнесерд пошукав поглядом провідника Річкового Клану. Знайти його було нескладно. Тіньовий Клан утік, тож на галявині побільшало місця. Світлий кіт зі скривленою щелепою припав до землі, один на один проти Тигрокігтя. Двоє вояків впивалися поглядами, загрозливо махаючи хвостами. Вогнесерд відчув, як у його жилах гучніше зашумувала кров, поки він вичікував, щоб хтось наважився на випад. Кривозір стрибнув першим, але Тигрокіготь заввиграшки відстрибнув убік, і провідник промахнувся. Тигрокіготь краще все розрахував — він повернувся і приземлився на спину Кривозора. Громовий вояк міцно схопив Річкового провідника своїми довгими кігтями, і той розпластався на землі. Вогнесерд, затамувавши подих, спостерігав, як Тигрокіготь стрибнувши вперед, глибоко впився в шию Кривозора.
Вогнесерд сторопів. Тигрокіготь справді вбив Річкового провідника? Зболений виск Кривозора свідчив про те, що вояк не влучив у хребет. Але цей удар завершив битву. Тигрокіготь відпустив суперника, і той, завиваючи, кинувся до входу в табір. Щойно Кривозорів хвіст зник у тунелі, його вояки також відступили і кинулися за ним.
За якусь мить у таборі Вітряного Клану запала мертва тиша, тільки вітер завивав над кущами ялівцю. Вогнесерд роззирнувся. Громові коти були втомлені й пошарпані, але Вітряним котам дісталося значно більше. Усі вони були закривавлені, дехто нерухомо лежав на мерзлій землі. Короморд, їхній медикіт, не гаючи часу, заметушився серед них, обробляючи рани.
Високозорий підійшов до Тигрокігтя, з його щоки скрапувала кров. Дивлячись на Вітряного провідника, Вогнесерд пригадав свій сон, який бачив багато повень тому: постать Високозорого вимальовувалася супроти яскравого вогню, ніби постать вояка, посланого Зоряним Кланом урятувати їх. Вогонь врятує Клан, якщо вірити пророцтву Плямолистки. Але зараз, дивлячись на Вітряних котів, виснажених і побитих, Вогнесерд гадав, чи правдивий його сон. Як можуть ці коти втілювати вогонь, обіцяний Зоряним Кланом для порятунку його власного Клану. Адже щойно Громовий Клан знову врятував Вітряний.
Високозорий тихенько заговорив до Тигрокігтя. Вогнесерд не міг почути ані слова, але зі схиленої голови провідника здогадувався, що він усвідомлює свій борг перед Громовим Кланом. Тигрокіготь сів і спокійно приймав лаври; високо піднявши голову. Вогнесерд відчував відразу до цієї воєводиної пихи. Він ніколи не забуде, що Тигрокіготь спокійно стояв і спостерігав, як Леопардошубка рвала його на шматки.