Тож ми сидимо разом, святкуючи прощання з материком, як корабельна команда перед великим плаванням. Все, що можна вичитати у старих книжках моряків, на чиїх сторінках солоний запах моря та просмолених канатів перемішалися з густими ароматами кориці та гвоздики з далеких островів, все це також про нас. Плавання у шторм, битви з відчайдушними екіпажами чужинців і прибій, який із гуркотом б’ється об чорні рифи смерті. У самотні години нас переслідує зловісний корабельний кобольд[6], весь у крові, і посеред морської піни виринає в тиші Летючий Голландець, про якого більше ніколи не зможе розповісти жоден із тих, хто його побачив. І ми теж можемо загинути, з тріском потонути у водоверті, у тісному просторі, де виринає ланцюжок смертельних образів і де людину кидає з найглибших безодень жаху до найвищих вершин насолоди.
Кожна доба пропонує свої завдання, обов’язки та насолоди, і у кожній є, крім цього, свої авантюри. І кожного разу з’являється нова молодь, яка спізнала свій час і полюбила пригоди за те, що в них весела дитяча гра набуває значення через чоловічу серйозність. У цьому і має полягати справжній сенс життя, у просуванні через простір, сповнений тисячами небезпек, подібно до краплини води, всередині якої світло-зелені кришталево чисті тільця залишають свої непевні сліди під загрозою тих самих вібрацій, що рухають нами.
Звичайно, завдання дуже серйозні. Але авантюра — це сяйво, що перебуває під загрозою. Завдання — це життя, але авантюра — це поезія. Обов’язок робить завдання стерпними, але прагнення небезпеки робить їх легкими. Тож нам не треба соромитися того, що ми шукачі пригод!
Свічка догоріла, і світло гасне. Ми валимося в ліжка, сп’янілі від войовничості та вина.
3
Всі речі спаковано; тепер ми маємо вирушати. Я сиджу, змерзлий, за маленьким столом, де вночі, наче полум’яна квітка, розквітло сп’яніння. Тепер настрій вже не хмільний, а тверезий, сухий та серйозний. Квартира зовсім спорожніла. Усі торби складені до вантажівок, бавовняні ковдри та спальні мішки скручені у ранцях. Переді мною лежить портупея з пістолетною кобурою та туго набитим підсумком для їжі, бінокль, сталевий шолом і протигаз. Я вистукую по столу барабанний дріб коротким бамбуковим стеком та відчуваю зніяковіння, яке, здається, наповзає з усіх кутків кімнати. За вікном підіймаються вологі від туману ранкові сутінки.
Чорт забирай, ми ліземо просто в пекло! У мене почав нити шлунок, і я захотів зробити ковток коньяку з фляги, але потім вирішив зберегти його на випадок, коли це буде потрібніше. Єдина втіха — це те, що битва дедалі ближче та ближче. Сьогодні ми маємо вирушити маршем до замку Брюнмон; інтендантів уже відправлено туди. Там ми залишимося до завтрашнього вечора. Нам треба чекати темряви для переходу, нам та незліченним іншим підрозділам, аби з жодного літака не було помітно сірий потік, який котить свої хвилі на захід. Ми хочемо здивувати тих, хто на тому боці, і, якщо нам вдасться, це буде великий сюрприз. Хоча ці краї усипані дорогами, їх ледь вистачає, аби переправити на фронт безкінечні армійські колони за такий малий проміжок часу. Новітня мобілізація продумана та підготовлена до найдрібніших деталей. Відстань та час переходу розраховані до метру та до хвилини. На мостах виставлено варту, яка має слідкувати за тим, щоб усе зайве залишилося позаду. Розгортання та розподіл сил врівноважено та вдосконалено згідно з планами, які ніч за ніччю течуть невидимими жилами полків до самого фронту, ніби у водосховищі, де дамба проривається в точно призначену секунду.
У замку Брюнмон ми проведемо ніч та один день, аби знову вирушити в сутінках та зникнути в траншеях, викопаних на полі біля стертого з лиця землі села Каньїкур. І тоді, на третю ніч, ми розгорнемо сили в окопах на передових позиціях. Там, поблизу зруйнованого вщент селища Бюллекур (яке в моїх спогадах постає як затишна, оточена квітучими каштанами місцина, де я два роки тому пережив чимало радісних годин), лінія траншей вигинається вперед, тож на мапах цей виступ позначається як «Гострий кут». Ця позиція, від якої ще далеко до ворожих окопів, дійсно може завести нас у кут. Там, через чотири з половиною години після початку небаченої доти сили артпідготовки і ще через півгодини після перших розвідувальних патрулів, ми виберемося з окопів, аби посеред поля, за вогневим валом нашої артилерії, залягти в очікуванні та протриматися, доки ця стіна знищення перед нами не прокотиться далі вглиб ворожої території. Тоді ми маємо прориватися через дві лінії траншей, через високий і добре укріплений насип, через зайнятий ворогом яр, загородження з колючого дроту, артилерійські позиції та палаючі кільця кулеметних гнізд — далі, все далі, слідом за гуркітливим вогневим валом, який, іноді роблячи потужні короткі паузи, має прокласти шлях піхоті, і під нерівний, рваний темп якого ми мусимо підлаштуватися.
6
Корабельний кобольд (нім. Der Klabautermann) — міфологічний персонаж з північноєвропейського фольклору; дух, що оселяється на кораблях, коли ті пропливають Північними й Балтійськими морями.