У цьому сенсі Йозеф Геббельс, котрий належав до численних шанувальників військової прози Ернста Юнґера, помилявся, коли з нагоди виходу «Серця шукача пригод» зазначив у своїх щоденниках, що в порівнянні з «У сталевих грозах», «великою і героїчною книжкою», це всього-на-всього «чорнила» і «література», маючи на увазі жанровий перехід від героїчного до магічного реалізму. І не тому, що в цей період Юнґер насправді не відходить від військової тематики і навіть продукує оригінальну доктрину в царині філософії війни (вперше есе «Тотальна мобілізація» вийшло у збірці «Війна і воїн»). А тому, що в цей час починають увиразнюватися метафізичні ідеї Юнґера, які не вписувалися у канонічний націонал-соціалізм і зручним жанром для трансляції яких відтоді став як філософський трактат, так і роман, передусім футуристична антиутопія. Так, саме в першій редакції «Серця шукача пригод» (1929) з’являються ключові філософські концепції й поняття Юнґера — «прусського анархіста» та «нульового пункту цінностей», про які йтиметься далі.
В цьому контексті, Юнґер не може бути «анти-Ремарком» хоча б тому, що того самого 1929 року, коли виходить друком літературна класика «втраченого покоління» («На Західному фронті без змін» Ремарка, «Прощавай, зброє!» Ернеста Хемінгуея, «Смерть героя» Ричарда Олдінгтона), він уже давно завершив рефлексувати над воєнним досвідом, вийшовши на серйозний філософський рівень у романі зовсім не про стихійний авантюризм, що відображений у заголовку твору. Звичайно, можна сказати, що філософським підґрунтям «На Західному фронті без змін» Ремарка є щось на кшталт екзистенціалізму, та асиметрія зі славою мислителя й філософа, що закріпилася за Юнґером поряд зі славою талановитого письменника й «поета війни», зберігається. І саме це передумова розуміння ранньої військової прози Юнґера, яка уже має ознаки філософської.
У згорнутому вигляді метафізику надісторичних змін «зрілого» Ернста Юнґера легко знайти на сторінках романів, перекладених українською в цьому виданні. «Надісторичних», адже аналіз причин поразки в Першій світовій у політичній публіцистиці «міжвоєнного» Юнґера та варіації на тему сакраментального формулювання «Ми мали програти війну, аби виграти націю» Франца Шаувекера (з роману «Пробудження нації» того ж таки 1929-го року), яке лягло в основу нового націоналізму Юнґера, доволі швидко поступилися рефлексіям на тему титанізму як духовно-історичного стану сучасності, породженого явищем індустріальної війни, коли техніка вперше відсвяткувала свій жорстокий тріумф над людиною.
Командиру, на чиїх очах одного разу майже вся його рота була знищена прицільним влученням ворожого снаряду, коли зі ста шістдесяти учасників наступу повернулися лише шістдесят три особи, можна пробачити бажання відшукати вищий сенс у безкінечному вирі смертей і втрат. «І якщо наше покоління мало сплатити рахунок, який відкрили інші, то, можливо, у свої самотні й страшні години, у палаючому чистилищі, ми теж знайшли свій зиск, плоди якого ще зійдуть потім і важитимуть більше, ніж усі мертві та поранені», — пише на сторінках «Вогню і крові» Юнґер. Значно пізніше він говоритиме про «митний збір», який має сплатити людство за перетин метафізичного кордону.
Цим зиском, винесеним Юнґером з окопів Першої світової, як не стільки війни між європейськими народами, «томмі» та «гуннами», скільки «дуелі між машиною й людиною», передусім було внутрішнє Преображення солдатів, що увінчалося появою нового антропологічного, точніше, титанічного типу Робітника-Прометея. Тому ранні військові твори Юнґера як становлять самодостатню категорію, так і є свого роду пролегоменами до його magnum opus «Робітник. Панування і гештальт» (1932), а секвенція «люди-титани-боги», яка є стрижнем філософсько-історичної концепції мислителя, на 70 відсотків сформувалася саме в ці три, разом із публіцистикою, періоди його творчості.
У всесвітньо-історичній перспективі Юнґер вважав Першу світову більш вагомою, аніж Реформація й Французька революція. На зразок того, як він порівнював воєнний досвід із несподіваною благодаттю, що радикально змінює людину, в його інтерпретаціях індустріальна війна наближалася до «осьового часу» Карла Ясперса. Фактично вона була воротами, через які стихійні титанічні сили прорвалися в історію з міфологічних надр Тартару, адже впродовж останніх декількох століть їхнє «постукування знизу» було дедалі голоснішим.