Поблизу свого села я, з обережности, не оперував. Хоч мене називали „отаман Ґонта", то випадково хтось із селян зустрівши мене, міг би впізнати і не хотячи або й навмисне (а таких не бракувало!) розтарабанити в селі. Тоді б моїй родині не з медом було б… У нашому загоні, крім отамана Гризла, дуже мало повстанців знали, що я Лютий-Лютенко, а ті, що знали, знали тільки для себе. Та все таки я час від часу ночами навідувався додому з моїми хлопцями-побратимами. Але одного разу вирішив я поїхати додому сам-один і за дня. Було це в масляну. Одягнувся я по-селянському, сів охляп на коня і поїхав.
Поглядаючи на всі боки, щоб не було цікавих очей, в'їхав я чвалом на подвір'я, поставив коня у скирті соломи (у скирті була висмикана ніша на двоє-троє коней). Зайшов до хати, привітався. Мати саме вареники вибирала з окропу, і я зразу сів до столу. А тут, наче вихор, увігналися большевики на подвір'я, і то багато, десь з півсотні, зразу оточили хату. Мати, що йшла до мене з макітрою в руках, так і отерпла з переляку, стоїть нерухомо серед хати. Жінка в плач… Що робити? Втікати?.. Захищатися, відстрілюючись? Ні! — щось мені наче б шепнуло. А тут уже й „товариші" в хаті. Один до батька пристав, а другий до мене:
— Ти кто?..
— Наймит, — кажу.
І він, мабуть, повірив, бо раптом відвернувся від мене і повернувся до батька, якого щось розпитував, матюхаючись, другий большевик.
— Гдє бєлий офіцер?!
І вмить обидва підхопили під руки батька, що сидів на ослоні, та й простягли ницьма на тому ж ослоні. Вбіг до хати ще й третій большевик і, не сказавши й слова, витягнув з кобури револьвер та й по іконах — бах! бах! бах!..А з батька вже йштани здирають, щоб шомполи щільніше до тіла приставали. На постріли, що пролунали, до хати влетів якийсь старший „товариш" і зразу „общепонятним" національним матом до тих, що вовтузились коло батька:
— Вон, сукіни сини! Вон (туди через туди вашу мать), прохвости! Вон! вон! вон!..
Всі три большевики вибігли з хати. Батько підвівся, держачи в затиснених жменях обшивку штанів, став на ноги й, оідтягаючи штани на своє місце, мабуть, дякував подумки Богові, що врятував його від шомполів. Я в той час стояв отетерілий біля відчинених дверей до бічної кімнати А той старший чи командир, що повиганяв із хати своїх товаришів, глянув мовчки на образи на стіні та на стіл, побризканий дрібненькими кусничками скла, що поспадало від прострелених ікон, підступив до мене і раптово штовхнув мене так, що я, малощо не запоровши носом, опинився в бічній кімнаті. Штовхнув він мене так ловко і так несподівано для мене, що я, зиркнувши на поріг, за який я зачепився ніском чобота, вилаявся. А тут і він коло мене. Причинив двері та й каже:
— Пане курінний!.. Чи ви здуріли?! Чого ви тут?.. Ще не впізнали? Я ж ваш колишній бунчужний.
Я ошелешений не знав що думати і що казати. Чи це правда, що я чую, чи якась хитра провокація?..
— Негайно втікайте звідси! І то зараз! — підвищив голос. — Не бачите, що тут робиться?! Зараз мені… щоб вашого тут і духу не було!
Розпрощавшись швиденько з усіма, вибіг я до скирти, сів на коня та й через город на дорогу і погнав. Причвалав я до своїх козаків і розказав їм про все, що мені приключнлося. Посміялися з мене, що масляна не вдалася, але постановили цієї большевицької частини не переслідувати, з уваги на мого колишнього бунчужного, який врятував мені життя. Згодом стало відомо, що мій рятівник, бунчужний, наказав покарати того селянина який доніс на мого батька за мене і його покарали за… „фальшивий донос". Це, думаю, зробив бунчужний на пострах для селян, щоб тримали язики за зубами, щоб не доносили…
Попався большевикам у руки я й другий раз вдома. Мене і батька вели вже до управи на „допрос". В дорозі, йдучи, я переконував большевиків і доводив як міг, що я не син мого батька, а звичайний батрак, який працював у батька довгі роки. Але це большевиків не переконувало ні трохи.
— В управі розберемся. При свідках, — казали вони.
Аж тут навинувся якийсь матрос, що йшов нам назустріч і, не дійшовши до нас на яких десять-п'ятнадцять кроків, став:
— Ви куди?.. — запитав сухо й суворо матрос невідомо кого — нас чи большевиків чи всіх разом.