Махнівці
Так ми й розлучилися. Рейдуючі частини армії УНР пішли на Катеринославщину, а ми з опущеними носами далі на Херсонщину по німецьких колоніях. Колоністи нас радо приймали, давали фураж для коней та різні їстивні продукт для нас, а найбільше смачного хліба, смальцю і сала. Та ось одного ранку ми тількнщо зібрались рушати в іншу місцевість, аж тут невідь звідки взялися й женуться вихром просто нас махнівці, десь так зо тридцять-сорок вершників. Ми їх зустріли вогняним градом: три вершники вбили, а десяток поранили, а решта вершників повтікали. У нас обійшлося без жертв, навіть ранених не було. Німці-колоністи радили нам залишити цю місцевість, бо це, казали вони, „територія Махна". І тут, крій отамана Орлика і вас, ще ніхто й носа не показав. Ми, як казали нам колоністи, „нарушили закон" територіальної власности, і Махно нам цього не подарує. Ми й зникли, не гаючись. Махно тоді мав більше трьох тисяч бійців-одчайдухів і мірятися нам з його силою було б явним безглуздям. Колоністи говорили нам правду. Махнівці справді рушили в погоню за нами. Щастя наше, що вони загубили наш слід і погналися в інший напрямок, а ми подалися, оглядаючись, на Поділля.
Вже на Поділлі, трохи вище Умані, ми наткнулися на большевиків, що взялися бити по нас із гармат. Ми прийняли бій, але небавом наші розвідувачі донесли нам, що це 45-та дивізія під командою Антонова-Овсіенка, силу якої нам не здолати, і ми пішли на Вільшану, Звенигородку, Корсунь. По дорозі розбивали по селах і розганяли менші й більші большевицькі каральні загони. Декотрі большевицькі частини вперто боронилися і завдавали нам чимало болючих несподіванок. Ми мали кілька вбитих бійців і з десяток поранених. Але з-поміж полонених большевиків, яких ми багатенько набрали в боях, більшість приставала до нас, і загін наш кількісно не меншав.