— Що воно таке? Звідкіля і що? — запитую сам себе. — Я ж, здається, останнім часом нічого не замовляв… — Оглядаю пачки-пакунки, дивлюся на адресу: Іран. — Я ж з Іраном не маю ніяких контактів. Що це може бути? — напружую пам'ять. — А-а-а, це певно те, що пообіцяв Іван Федорович! — вигукнув я. Так воно й було. Це була дорога й прехороша риба та червона ікра з Ірану. Накладна вказувала ціни риби й ікри та загальну їх суму, вже заплачену кимсь. Ясно: все це замовив і заплатив за нього Іван Федорович, адреси якого я не мав і навіть прізвища його не знав, щоб розшукати в телефонній книзі.
Розпакувавши все це, купив льоду, пообкладав довкола, щоб не псувалося, поставив потроху всього у вітрині на показ: дивіться, мовляв, що я маю; такого добра і в „Калльо" не купите! Клієнти мої з дива не виходили, цмокали, дивлячись на рибу та ікру, але купували на дека. Я вже й побоювався, що я так ітиме торг, то я тільки на лід уторгую. Але за два чи три дні після цього приїхали до мене дві пані автом із шофером. З розмови стало відомо, що це росіянки, мати і дочка — жінка еспанського амбасадора в Марокко. Вони й зробили в мене перший закуп ікри й риби на таку суму, що я з утіхи аж шД стелю підскочив! Від'їжджаючи дочка сказала, що вони справляють якесь прийняття і що в них будуть всі амбасадори та інші визначні гості з Рабату і що вони будуть усім рекомендувати мою крамницю. І це справдилося. Вони мені зробили таку рекляму, що я не встигав замовляти в Ірані рибу й ікру. В мене робили закупи риби й ікри майже всі амбасадори й багачі з Рабату. Сам султан Марокко відвідував мою крамницю. Тож імпортованою рибою, ікрою, коньяками, віекі та найкращими винами я обслуговував заможну й вибагливу „знать" Рабату й околиць. Я вже випростався, підняв голову, не кулився, не горбився як спочатку було; почав багатіти. Вже й Калльо, що колись не помічав мене і не відповідав на мої привітання, почав „бонжурити" мене при зустрічах.
Найгірше вже пережилося, найтяжче було вже за нами. Саме почали жити спокійніше й заможніше, як прийшло повідомлення з американської амбасади, що нам прийшла черга виїжджати до США, бо ми записалися на квоту кілька років тому. Що було робити? Обидва сини — Олександер і Юрко — були вже в Америці. Так ми в 1956 році спродали все, що мали, в Рабаті та й поїхали до Америки.
Епілог
З Марокко до Сполучених Штатів Америки я привіз 18 тисяч доларів. Поселившися спочатку в Нью-Йорку, я купив тут комерцію содовою водою і втратив на цьому 10 тисяч долярів — підвели свої земляки. Тоді я перейшов на харчові продукти, заклавши фірму „Вікінг", яку провадив понад 30 років з дружиною й синами. Я продавав квашену капусту й огірки, бурячки, гірчицю, біґус та інше в готовому стані.
Ще й досі беру активну участь у церковних, комбатантських, комерційних та громадсько-політичних антикомуністичних організаціях. Багато жертвую на різні американські й українські інституції та церкви. Мій дім завжди гостинно відкритий для багатьох українців з усіх частин Америки.
Як старий холодноярський повстанський отаман, ніколи не змінював і не зміню своїх позицій боротьби з комунізмом, що поневолює мою улюблену батьківщину Україну, завівши в ній найжорстокішу в історії людства експлуатацію колись вільних, заможних і життєрадісних людей.
Не втрачаю віри в пророцтво Тараса Шевченка, що „повіє вогонь новий з Холодного Яру", бо в ньому не гасне іскра ще з часів нашої саможертовної боротьби за волю українського народу, за Українську Народну Республіку й за вільну в ній Українську Автокефальну Православну Церкву, яка відроджувалася 65 років тому під охороною українських лицарів Зимового походу й героїв-партизан з Холодного Яру.
К і н е ц ь
Світлини
Дружина отамана Лютого-Лютенка пані Ольга з дому Лавренчик з містечка Іванцевичі на Поліссі — вірна подруга життя з 1925 року, мати сина Юрія, невтомна й роботяща господиня, гостинна до всіх дорогих сподіваних і несподіваних гостей, яких ніколи не бракувало в домі та на фармі цього зразкового подружжя. Пані Ольга — основний рушій фірми Вайкінґ Фуд Ко. по вирощуванню і засолюванню капусти, огірків і помідорів за власними рецептами ще з батьківщини, скромна й маломовна, щира й сердечна людина, якою Бог обдарував вдячного Йому автора — мужа і батька.